Для багатьох батьків два простих слова «так» і «ні» (або їх синоніми «дозволяю» і «не дозволяю») часто домінують у стосунках з дітьми. Головним чином до цього нас спонукає прагнення сформувати у дитини певну систему рамок і обмежень, без яких життя у сучасному суспільстві важко уявити. І все було б добре, якби наші навіть благородні наміри не мали протилежного очікуваного результату.

«Так» і «ні» -  це два коротких слова, але перед тим, як їх вимовити, потрібно подумати довше, ніж перед вимовлянням будь-яких інших слів». Так свого часу зауважив відомий французький дипломат Шарль-Моріс Талейран. Погодьтесь, зауваження слушне, адже ми не завжди думаємо, перш ніж сказати дитині своє категоричне «не можна» чи добродушне «дозволяю». Як наслідок, виникають не дуже приємні ситуації, коли дитина і батьки ображаються одне на одне.

У сучасному батьківському середовищі думки щодо доцільності чи недоцільності забороняти дітям окремі дії і вчинки розділилися приблизно навпіл. Наприклад, у країнах Азії (найчастіше в Японії і Китаї) батьки до вчинків дітей становляться вельми демократично, відстоюють повну свободу своїх чад, в інших країнах – навпаки, переконують у необхідності жорстокішого контролю підростаючих поколінь. І кожна сторона має переконливі докази своєї правоти, через що під час вибору методів виховання своїх дітей нам буває важко зорієнтуватися і обрати найкращий.