Крута вуличка сувенірів і мистецьких галерей, яка спускається із Старокиївської гори до Подолу, повсякчас була улюбленим маршрутом для прогулянок киян і гостей міста. Цю частину старовинного  акрополя ще називають київським Монмартром, порівнюючи з паризьким вулицею мистецтв. Прилавки з художніми виробами й прикрасами перетворюють його на величезний різнобарвний подарунковий ярмарок. Більшість мешканців цієї вулиці здавна займалися іконописом та різними оздоблювальними роботами. Їхні будинки займалися іконописом та різними оздоблювальними роботами. Їхні будинки розташовувалися у другій частині узвозу, за перехрестям із Хрестовоздвиженською вулицею.

         Починається узвіз від Андріївської церкви, яку збудували на місці, де, за легендою, у І ст. н.е. апостол Андрій Первозванний встановив дерев’яний хрест, передрікши славне майбутнє Києву, який сказав, що на київських горах сяятиме Божа благодать і буде зведено багато храмів. Неподалік за князівських часів тут діяв жіночий монастир із кам’яною церквою, при якому була заснована одна з перших у Києві жіночих шкіл.

         Андріївську церкву було закладено 1744 р. за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни. Вона мала слугувати домашньою церквою, яку б відвідувала царська родина під час візитів до Києва. Одночасно з нею закладали Царський (пізніше Маріїнський) палац із садом на Липках.

         Одна з наймальовничіших церков столиці постала в результаті співпраці Б.Растреллі та росіянина Івана Мічуріна, який придумав підвести до центрального виходу високі сходи замість похилого з’їзду для карет. Хоч звідки дивитися на Андріївську церкву, вона завжди вражає своєю стрункістю та вишуканістю.  Казкові стрімкі форми, яскраві, контрастно-пофарбовані стіни, смарагдово-зелені бані з великою кількістю позолоти просто неможливо не помітити – вони завжди вкажуть на її місцезнаходження та Андріївського узвозу.

         Інтер’єр храму поєднує риси католицьких і православних святинь. Подібно до костелу, у ньому немає настінних розписів, відсутні хори й дзвіниця, але є кафедра для проповідника. Автором 20-метрового іконостасу з 25 композицій також є Растреллі. Завдяки великому діаметру будівлі у церкві завжди багато світла, на відміну від напівтемряви Михайлівського або Софійського собору, тому вона більше нагадує пишну палацову залу, ніж православний храм.

         У 1970 – 80-х рр., керуючись кресленням Растреллі, було здійснено капітальний ремонт храму, який трохи змінив зовнішній вигляд святині.

         Верхня тераса храму завжди слугувала прекрасним оглядовим майданчиком. Тут зокрема часто бували перший ректор Київського університету Михайло Максимович і письменник Микола Гоголь. Вважають, що саме краєвид задніпровських далей, який відкривається звідси, надихнув письменника написати: «Чуден Днепр при тихой погоде».

         Храм завжди охоче відвідували численні екскурсанти, і для того щоб привернути до нього ще більше уваги, тогочасні київські путівники розповідали, нібито серед полотен Андріївської церкви є картини Леонардо да Вінчі.

         У нижній частині церкви міститься склеп російського письменника і просвітника Андрія Муравйова. Він багато зробив для реставрації церкви і був одним із перших дослідників православних пам’яток Києва, збирачем великої колекції київських старожитностей, автором праць з історії церкви.

         У період між двома світовими війнами в Андріївській церкві діяла парафія Української православної автокефальної церкви, і саме тут відбувалося висвячення її єпископів.

         Біля підніжжя церковних сходів стоїть пам’ятка вже нашого часу: увічнені в бронзі головної героїні п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями» Проня Прокопівна та Голохвастов.