Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її предметом, проблематикою, напрямами, аспектами і  методами дослідження, головними завданнями та умовами дослідної роботи. Чим складнішими і різнобічними є ці чинники, тим розгалуженішою буде структура науки. В лінгвостилістиці  виділяють кілька стилістичних наук або їх розділів. Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи  стилістичних досліджень. Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови, тобто ті, що є в багатьох мовах і  мають спільні характеристики, та закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування, тобто загальне про функціональні стилі. В предметі загальної стилістики поєднано два аспекти — системно-структурний, що стосується будови і системи мови, і  комунікативно-прагматичний, який охоплює функції мови, сферу її поширення в суспільстві і способи використання. Відповідно до цих аспектів виділяють стилістику ресурсів (засобів), або описову стилістику, і функціональну стилістику. У функціональній стилістиці як окрема галузь виокремлюється стилістика художньої літератури (в стилістиці російської мови вона найкраще представлена працями В. В. Виноградова, в стилістиці української мови — працями І. Білодіда, В. Ващенка, С Єрмоленко).

Стилістика мови вивчає, описує і кваліфікує наявні в структурі національної мови стилістичні засоби (морфеми,  слова, словоформи, словосполучення, конструкції"), тобто ті мовні одиниці і їх варіанти, які створюють можливість відбору потрібних для певного типу спілкування виражальних  елементів. Завдання стилістики мови — встановити системи  стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури і кваліфікувати мовний матеріал відповідно до його  стилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні парадигми. Стилістика мови вивчає, крім стилістичних засобів, становлення та історичний розвиток стилів і підстилів  літературної мови, її різновидів і виражальних аспектів, специфіку колоритів. Літературна мова відома у двох різновидах:  писемному та усному. Відповідно виділяють стилістику писемної мови і стилістику усної мови. Вчення про функціональні стилі літературної мови стосується обох її різновидів: писемного та усного.

Стилістика мовлення вивчає використання стилістичних засобів, наявних у системі мови, в суспільній чи індивідуальній мовній практиці. В стилістиці мовлення досліджується  функціонування стилів мови у різних видах діалогічного і  монологічного мовлення, виявляється творча природа мови і мовця. У завдання стилістики мовлення входить і вивчення найтонших семантико-естетичних та емоційно-експресивних  відмінностей між різними жанрами і суспільно зумовленими видами усного і писемного мовлення. Стилістика мовлення  конкретизує, розширює стилістичну здатність мовних одиниць,  породжує нові, додаткові конотації, що зумовлюються суміжністю однотипних чи контрастних мовних одиниць, і тільки постійно відтворюючись у мовленні, здобувають право перейти у  стилістику мови.

Стилістика художньої літератури виділяється в окрему  галузь стилістики тому, що художній стиль ширше, ніж інші функціональні стилі, охоплює і засоби мови (системи) і засоби мовлення (функціонування). Художній стиль має свою  специфіку. До художнього стилю можуть вводитися компоненти інших стилів — наукового, публіцистичного, офіційно-ділового, уснорозмовного. Він поєднує як загальномовне, так і творчо  індивідуальне насамперед тому, що він антропоморфічний —  «олюднений». У художньому стилі все подається від людини, через її бачення і все спрямоване на сприймання людиною.

Стилістична система мови визначається стилістичними можливостями і потенціями загальної системи національної мови, всіх її рівнів. Так, українська мова характеризується  багатим і розгалуженим афіксальним словотворенням. Продуктивними є моделі утворення іменників із суфіксами зменшеності, здрібнілості: -ок (голосок, дубок, синок, дідок, лісок), -ик (братик, возик, вогник, котик ), -к- ( дівчинка, рибка, хатка), -очк-, -ечк-, -очок, -ечок (квіточка, гілочка, річечка, кілочок, гвіздочок, голосочок), -инк-, -иночк- (бадилинка,  стеблинка, хвилиночка), -иц- (сестриця, водиця, травиця, землиця), -єн- (козеня, мишеня), -ятк- (малятко, дитятко, телятко), -ц- (віконце, слівце), -ечк- (віконечко, сонечко, словечко), -ячк-  (волоссячко, пір *ячко, гіллячка) тощо.