Винятково важлива роль у вираженні найрізноманітніших лексичних значень, які властиві словам і ба­гатьом сполученням слів, належить засобам сло­вотвору, особливо афіксам (префіксам, суфіксам, частково і флексіям), основоскладанню. Кожен слово­твірний афікс завжди вагомий і функціонально, бо на­дає кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнознач­ного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, а з нею й певної експресивності, емоційності, пор.: дід — дідусь — дідуньо — дідусько — дідисько — дідище — ді­дуган; білий — біліший — пребілий — біленький — біле­сенький — біловастий — білявий — найбіліший.

Функції словотвірних засобів мовних одиниць прак­тично реалізуються у мовленні всіх носіїв конкретної мови, отже, і тих, хто не обізнаний з мовознавчою теорією, а в її межах і з теорією словотвору.

Словотвірний афікс — це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен су­фікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (ос­новної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня —> пісняр, будова —> перебу­дова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотвірний афікс, як відомо, пере­творює структурно непохідне слово в похідне. Індивіду­альність, своєрідність афіксного оформлення слів зале­жить від їх частиномовної належності, бо слова кожної окремої частини мови мають у певному обсязі свою не­повторну систему префіксів і суфіксів, наприклад, су­фікси -анн-, -енн-, інн- належать до суфіксів віддієслів­них іменників (кохання, бажання, зіставлення, горін­ня). Такі іменники, будучи семантично спорідненими із «близькозвучними дієсловами (кохати, бажати, зістав­ляти, горіти), характерні здебільшого (крім кохання і кохати) для книжних стилів мови, особливо офіційно- ділового й наукового, позначають опредмечену дію і на­лежать до продуктивних мовних одиниць.

Стилістичне значення, функція змінного повнознач­ного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей — його лексичного й граматичних значень. Словотвірні афі­си — це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється се­мантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лек­сичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів: рука — руці — ручка — заручений; мова — розмова — мовний — розмовляти — замовляти — промовляти та ін. Просте повнозначне слово може мати в своїй основі (в частині слова без флексії) кілька афіксів, але не більше п’яти префіксів: пере-штовх-ува-нн-я, с-по-рід-не-н-ий, як-най-все-до-з- вол-ен-іш-ий.

Окрема проблема в теорії і практиці словотвору — це переважаюча належність лексем із певним слово­твірним афіксом до стилю мови. Помітно усталеної за­кономірності у цьому немає, бо тільки зовсім обмежена кількість суфіксів ні за яких умов не може використо­вуватись у певних жанрах конкретного стилю. Наприк­лад, слова із суфіксом (суфіксами) суб’єктивної оцінки (пестливості чи зневажливості) не властиві таким пи­семним жанрам офіційно-ділового мовлення, як заява, оголошення, автобіографія, посвідчення, довідка тощо. Не характерні слова з такою експресією, емоційністю також і для академічно-наукового підстилю (жанру). Натомість суфіксальні слова з виразною об’єктивно- суб’єктивною оцінкою (ніжності чи згрубілості і под.) природні й функціонально активні за багатьох комуні­кативних ситуацій у розмовно-побутовому і художньому стилях, принаймні в деяких жанрах цих стилів, у добро­зичливому чи осудливому домашньому мовленні тощо.

—-Українська мова має дуже розгалужену систему словотвірних засобів, особливо суфіксальних. їх семан­тичні можливості і стилістичні функції незліченні. Кожен окремий словотвірний афікс-суфікс чи афікс-пре- фікс — це семантично й стилістично неповторна, суто індивідуальна мовна одиниця, яка не може бути ком­пенсована й замінена жодним іншим афіксом, бо кожен із них виконує в структурі слова свою функцію. Наприк­лад, суфікс -еньк- комунікативно зорієнтований на вира­ження словом додаткового значення зменшеності або пестливості, голубливості {річенька), тоді як із суфіксом -ищ- нерідко пов’язана експресія, емоційність чогось або позитивного (веселище, видовище, переможище), або не­гативного (дідище). Група слів із цим суфіксом може сприйматися і нейтрально: становище, пристанище, прізвище та ін.

Роль словотвірного афікса щодо кореневої частини слова завжди семантична, але нерівноцінна, бо в одних випадках суфікс чи префікс утворює нову лексему (мо­ре — моряк, дід — прадід), а в інших тільки надає їй якогось значеннєвого відтінку: сніг — сніжок, старий — престарий. Перший спосіб словотвору можна вважати семантичним, другий — напівсемантичним, бо, наприк­лад, слова автор і співавтор, друг — недруг, школа — школяр, учитель — учителька семантично різні, а пи­сати — написати, ліс — лісок — об’єднані спільністю семантики: вони розрізняються тільки лексично-зна­ченнєвим відтінком. Словотвірна основа в обох випад­ках лексико-семантична, семантична: до уваги беруть лексичне значення слів і властиву їм експресію (вира­жальну спроможність і функціональну зорієнтованість), які привносяться суфіксом (суфіксами) чи префіксом (префіксами) до кореневої частини слова. Залежно від суфікса чи префікса повнозначне слово набуває такої стилетвірної якості, яка також визначає і його належ­ність до певного стилю мови.

Стилістичну диференціацію засобів словотвору (передусім суфіксів) у мовознавстві вже осмислено й визначено досить повно. Це засвідчується як навчаль­ною літературою з проблем словотвору (І. Чередничен­ко, А. Коваль, О. Пономарів та ін.), так і низкою спеці­альних досліджень, статей (І. Ковалик, Н. Клименко, В. Грещук, К. Городенська, В. Горпинич, 3. Сікорська та ін.).