Поняття літературної мови. Співвідношення понять: загальнонародна мова, літературна мова, діалектна мова. Діалектна основа сучасної української літературної мови.

Сучасна українська літературна мова утворилася з різнотипних структурних одиниць, які формувалися  упродовж багатьох століть (на думку вчених із V - VI ст. н. е.). Українці послуговуються нею системі переважно із всенародною однозначністю. Українська мова для них є однією з суттєвих духовно-внутрішніх і зовнішніх національних сутностей.

Зміст терміна «сучасна українська література містить кілька означень: «літературна» « сучасна», «українська».            

Реалія «сучасна українська літературна мова» вужча, ніж «сучасна українська мова», до якої належать ще й  українські діалекти (територіальні, місцеві) і властиві їм мовні одиниці — діалектизми, а також просторічні слова, жаргонізми, сленгізми й арготизми.

Літературна мова - це мова, яка унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, впорядкована, опрацьована письменниками, вченими, громадськими діячами, іншими верствами інтелігенції. В обох формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанрах свого вияву вона єдина для кожної окремої нації, народу, для всіх, хто має в ній потребу і постійно послуговується. Літературну мову характеризує її над діалектне використання – найтиповіше, соціально найпотрібніше і найумотивованіше. Вона має стабільні, усталені норми у вимові, лексиці, фразеології, граматиці і в стилістиці. Літературна мова будь-якого народу починається з письма, з писемної фіксації усного мовлення.

Унаслідок наукового вивчення української літературної мови впродовж багатьох поколінь поступово створювалась наука про неї – українське мовознавство.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на українській народній основі. Вона бере свій початок від появи перших трьох частин «Енеїди» (1798) українського письменника Івана Котляревського. Означення «сучасна» має кілька значень. У найширшому значенні сучасна українська літературна мова – це літературна мова нашого народу, яка використовується уже понад два століття. У вужчому значенні цим означенням охоплюється час існування української літературної мови впродовж трьох поколінь. 

Українська мова в її літературній формі належить до найрозвиненіших мов світу. Оволодіння стилістикою сучасної української літературної мови – оволодіння її культурою в усній і писемній формах, в усіх її стильових і жанрових різновидах.

 Літературна мова – варіант загальнонародної мови. Вона протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Українська літературна мова, що належить до найбільш розвинених мов світу, існує в усній та писемній формах.

Загальнонародна мова — це сукупність слів, граматичних форм, особливостей вимови й наголошення, що їх викорис¬товують люди, для яких українська мова є рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, професійну лексику, жаргони тощо.

Вищою формою загальнонародної мови є літературна мова.

Літературна мова — відшліфована форма загальнона¬родної мови, що постає на основі її писемної форми і в усному та писемному виявах обслуговує життя нації: державну діяльність, законодавство, науку, культуру, художню літературу, театр, засоби масової інформації. Сучасна українська літературна мова опрацьовується науковцями, письменниками та іншими діячами культури і науки.

Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття загальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимо­ви й наголосу людей, що користуються українською мо­вою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Од­ним із складників загальнонародної мови є літературна мова - відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усно­му й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та ма­теріальної культури людського суспільства, без неї немож­ливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки.

Від часу свого виникнення стара (що продовжувала традиції мови Київської Русі) і нова (утворена на народ­норозмовній основі) українська літературна мова гідно служила нашому народові в усіх царинах його матеріаль­ного й духовного життя.

Поняття літературна мова нерозривно пов'яза­не з поняттям мовної норми. Норма - це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі.

Однією з форм існування загальнонародної мови є літературна мова. Літературна мова — це оброблена форма загальнонародної мови, яка відзначається багатством і впорядкованістю своїх засобів.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творівукраїнською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Зміст поняття «Літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Діалектна мова — різновид національної мови, який побутує в усній формі. Це цілісна система, яка характеризується єдністю лек¬сичних, фонетичних і граматичних ознак. Має ієрархічну побудову, до неї входять споріднені структурно й суміжні територіально діа¬лектні підсистеми — говірка, говір, наріччя. Діалектна мова є осно¬вою літературної мови, джерелом її норм і законів.