1.     Незмінна дієслівна форма, якою позначається дія або стан як ознака іншої дії чи стану; зберігає дієслівні категорії виду, часу: читаючи, читавши, прочитавши [1, 230].

2.     Незмінне, похідне від дієслівних часових форм граматичне утворення, якому притаманні ознаки дієслова і прислівника. Дієприслівник означає додаткову дію й пояснює основну дію, виражену дієсловом-присудком [2, 109]

3.     Незмінювана дієслівна форма, яка, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово (присудок), н-д: Брати, пригинаючись, входять до хати (М.Стельмах) [3, 280].

4.     Незмінна дієслівна форма, яка позначає дію або стан як ознаку іншої дії або стану, зберігаючи при цьому морфологічні категорії виду і часу. Виходячи з того, що дієприслівник має категоріальне синтаксичне значення обставини, його кваліфікують також як дієслівно-прислівникове утворення[4, 397].

5.     Дієслівна форма, що виражає додаткову, не здатну до самостійного існування, супровідну до фінітивного дієслова дію, одночасну з нею чи таку, що передує їй. Проте часом у препозиції дієприсл. виражає дію, що зумовлює дію фінітивного дієслова, н-д: Далі, дивлячись на ластівок, я подумав. [5,240]

6.     незмінне, похідне від дієсл. часових форм грамат. утворення (вербоїд) якому притаманні ознаки дієслова і прислівника. Термін увели С. Смаль-Стоцький і Т. (Ф.) Гартнер у праці «Руска граматика»).

Дієприсл. як форма в мові є порівняно новим. Особливість історичного розвитку дієприсл. в українській мові полягає у закріпленні дієприсл. форм на   -чи, -ши: розмовляючи, принісши, покінчивши. Проте в українських творах ХІХ ст. ще можна зустріти форми дієприсл. на –а(-я), які в СУЛМ вважаються позанорматвиними: Не співає чорнобрива, стоя під вербою (Т.Шевченко) [7,235].

Дієприсл. означає додаткову дію, виражену дієсловом-присудком. Дієслівні ознаки дієприсл. – стан, вид, перехідність/неперехідніст, незворотна й зворотна форми, прислівникові – незмінність, н-д: завершивши (роботу), збираючи (гриби), готуючись (до іспиту). Дієприсл. творяться від дієслів, мають з ними спільну основу й лексичне значення [1,110]. Часове значення в дієприслівниках не виражене [7,235].

Дієприсл. завжди пов’язуються з тим самим іменником, що й основне дієслово, але, виражаючи додаткову дію (або додаткову динамічну ознаку предмета), виступає в реченні обставиною часу, причини, мети або способу дії, н-д: Хлопець увійшовши, привітався (коли?); Підстрибуючи на вибоїнах, машина мчить далі (як?).

За синтаксичною роллю в реченні і морфологічною ознакою незмінності дієприсл. зближуються з прислівниками. Дієприсл., як і прислівники, виступають у реченні обставинами.

Дієприслівники мають значення виду і часу.

У плані змісту дієприсл. позначає ту ж процесуальну дію, що й фінітне слово, але таку, що розкриває часові, умовні, наслідкові, допустові, причинові обставини дії дієслова-присудка, тобто різнобічний обставинний вияв предмета.

Дієприсл. співвідноситься лише з особовими  формами. Безособові дієслова через відсутність орієнтації на конкретизацію і розкриття супровідних факторів  співвідносних дієприслівникових форм не мають.

Його зазвичай кваліфікують як дієслівне утворення, що має морфологічні ознаки дієслова (суфікс основи, здатність виражати категорії виду і часу). До морфологічних ознак  нерідко додаються синтаксичні ознаки, які полягають у тому, що  дієприслівник, пояснюючи інші дієслівні утворення, виступає в ролі другорядного присудка або обставини.

Характерною ознакою дієприслівника є те, що він не досяг повної семантико-синтаксичної ізольованості, яка спостерігається у власне-прислівниках. Власне-прислівники не можуть  супроводжуватися означальними елементами або елементами, що  передбачають валентну пов'язаність з опорним словом. Для валентності  дієприслівника типове збереження деяких вихідних, притаманних  дієслівній базі, семантико-синтаксичних позицій, зокрема позиції об'єкта, адресата, знаряддя.

Дієприслівник із суто морфологічного погляду являє собою невідмінювану форму, яка відірвалась від парадигми дієслова і входить до складу прислівників. Глибша адвербіалізація  дієприслівника веде до втрати сполучуваних його потенцій, тобто до повної нівеляції здатності до керування залежними іменниковими словами, пор.: Стоячи над урвищем, він думав глибоку думу і Він умирав стоячи, як умирають у легендах [6, 207].

Дієприсл. недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу, їхнім формальним показником є суфікс –учи(-ючи) від дієслів першої дієвідміни і –ачи(-ячи) – від дієслів другої дієвідміни: вед(уть) – ведучи, ход(ять) - ходячи.

Дієприсл. теперішнього часу виражають додаткову дію, яка збігається з основою в теперішньому або минулому часі, н-д: Гуляє містом одчайдушна хуга, висвистуючи, дико кричучи. (М.Бажан) [3, 281].

Дієприсл. недоконаного виду можуть виражати такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дії, виражених дієсловом-присудком. Це так звані конструкції зі значенням включення: Сторож, несучи снідання, стукнув дверима. (П.Мирний) [7, 235].

Дієприсл. минулого часу виражають додаткову дію, що передує основній або збігається з нею, чи наступну дію, що відбувається після основної, н-д: Швидко вийшов, зачинивши за собою двері [3, 281].

Дієприсл. доконаного виду творяться від основи минулого часу. Їхнім формальним показником є додавання до основи інфінітива суфікса –вши (основа закінчується на голосний) і його позиційного варіанта -ши (основа закінчується на приголосний): малювати – малюва-вши, сивіти – сиві-вши, бігти – бігшши.

Вид дієприсл. минулого часу визначається відповідною граматичною категорією співвідносного дієслова: нести – нісши (недок. вид), принести - принісши (док. вид), терпіти – терпівши (недок. вид), витерпіти – витерпівши (док.вид) [4, 398].

Дієприсл. можуть пов’язуватися з дієслівними формами наказового способу, вжитими в узагальнено-особовому значенні або в стосунку до конкретної особи, а також із формою інфінітива. У таких зв’язках виражається одночасність дій або додаткова дія передує основній, н-д: Не спитавши броду, не лізь у воду. Виконуючи стрибки вгору, треба стежити за правильним диханням [3, 281].

Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує в реченні роль обставини, н-д: Любив, (коли?) їдучи на возі з лугу, дивитись, (як?) лежачи, на зоряне небо (О.Довженко).

Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників. Коли ж переходять у прислівники дієприсл., то вони адвербіалізуються,     н-д: Раділи люди встаючи (Т.Шевченко) [4, 398]. Адвербіалізації більшою мірою підлягають дієприсл. тепер.часу. Основним показником адвербіалізованого дієприсл. є відсутність керованих ним залежних слів.

1.     дієприслівники недоконаного виду творяться від форм теперішнього часу за допомогою суфіксів –учи(-ючи) для І дієвідміни й –ачи(-ячи) для ІІ дієвідміни.

2.     Дієприслівники док. виду творяться від форми мин. часу чол. р. док. виду додаванням суфікса –ши.

3.     у кінці дієприслівників завжди пишеться –и.

4.     дієприслівники док.виду вказують на дію, ранішу за названу дієсловами у способовій формі.

            Дієприслівник разом із залежними від нього словами називається дієприслівниковим зворотом. Н-д: Всю зиму піднімалися води Дніпра, заливаючи плавні, озера (О.Довженко). Дієприсл. й дієприсл. звороти (дієприсл. разом із залежними словами) у реченні виокремлюються з обох боків комами [8, 402-403; 3, 282].

            При використанні дієприсл. зворотів трапляються помилки логіко-синтаксичні та синтаксичні.

1.     Логіко-синтаксичні помилки: згідно з суч. мовними нормами в реченнях із дієприсл. зворотом дія, названа присудком, і дія, названа дієприсл., обов’язково мають виконуватися одним суб’єктом. Помилки, як правило трапляються тоді, коли суб’єкти цих двох дій в описуваній у реченні дійсності різні. Готуючи альманах «Вітрила», ми звернули увагу на оповідання прозаїка Володимира Кезля. Якщо сприймати це речення згідно з правилами, то виходить, що прозаїк Кезля і готував альманах, і привернув увагу до себе. Насправді ж альманах готували інші, а Кезля привертав їхню увагу: Готуючи альманах «Вітрила», ми звернули увагу на оповідання прозаїка Володимира Кезлі.

2.     Синтаксичні помилки: ці помилки трапляються, коли в реченні наявні дві дієслівні форми, яким дієприсл. зворот може синтаксично підпорядковуватись. Автор тексту бачить  тульки одну, потрібно йому можливість, читач же помічає другу або обидві відразу, що й призводить до непорозумінь.

Використана та рекомендована література:

1.     Сучасна українська мова: Завдання і вправи: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип./ П.С.Дудик, В.М.Литовченко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 264 с. (Серія «Альма-матер»)

2.     Мала філологічна енциклопедія/ Уклали: О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2007. – 478 с.: іл.

3.     Сучасна українська літературна мова: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл./ С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ (та ін.); за ред.. С.О.Карамана. – К.: Літера ЛТД, 2011. – 560 с.

4.     Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред.. А.П.Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища шк., 2002. – 439 с.

5.     Сучасна українська літературна мова. Морфологія. / М.В.Леонова. – К.: Вища школа, 1983. – 264 с.

6.     Частини мови в семантико-граматичному аспекті. / Вихованець І. Р. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.

7.     Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін..; за ред. О.Д.Пономарева. – 4-те вид. – К.: Либідь, 2008. – 488 с.

8.     Українська мова/І.П.Ющук. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.