Дієприкметник

         Дієприкметник – це відмінювана дієслівна форма, що передає дію або стан як динамічну ознаку предмета, виявлену в категоріях виду і стану.(Караман С.О., Плющ М.Я.)

         Дієприкметник – змінне, похідне від дієслівних часових форм граматичне утворення, якому властиві ознаки дієслова та прикметника. (Мала філологічна енциклопедія)

         Дієприкметник – форма дієслова, яка виражає ознаку або властивість предмета, особи й поєднує в собі граматичні категорії дієслова (вид, стан, час) і прикметника (рід, число, відмінок). Н-д: збудований міст (доконаний вид, пасивний стан, минулий час, чоловічий рід, одн., Р.в.) (Мала філологічна енциклопедія)

            Дієприкметник – мішана (гібридна) частина мови, інші вважають, що це різновид прикметника. (Мала філологічна енциклопедія)

         Дієприкметник – форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими. (Ющук І.П.)

         Дієприкметники різною мірою поєднують у своїй морфологічній і семантичній природі властивості дієслова і прикметника, а саме:

1.     Творяться від дієслівних основ за допомогою спеціальних суфіксів і виявляють видові характеристики твірних основ, трансформовані у відносні ознаки, що співвідносяться:

а.      З реалізованими, результативними діями, н-д: замкнений, докінчений, поржавілий.

б.     З нереалізованими, результативними діями, н-д: супроводжуваний, зримий.

2.     Мають прикметникову словозміну, тобто форми відмінка, роду й числа, зумовлювані узгодженням з відповідними, і, як і прикметники, виступають в атрибутивній та предикативній функції, н-д: …знизившись до застрялої амфібії, шляхи мої неміряні, діти  мої не лічені,

Традиційно дієприкметник визначається як не особова, не дієвідмінювана форма, у якій морфологічні значення часу, виду і стану поєднуються з прикметниковими формами роду, числа й відмінка. Однак таке визначення дієприкметника не відображає істотних змін у його морфологічній природі порівняно з початковою парадигмою[1], що об’єднувала активні дієприкметники теперішнього і минулого часу та пасивні дієприкметники теперішнього і минулого часу. Окремий різновид становили активні дієприкметники минулого часу на -л-, що функціонували тільки у складі аналітичних форм[2] часу і способу. Руйнування дієприкметникової парадигми виявилось в тому, що в морфологічній системі СУМ практично повністю відсутні пасивні дієприкметники теперішнього часу і активні дієприкметники минулого часу.^[1]

         Дієприкметник, подібно до прикметників, узгоджується з пояснюваним іменником у роді, числі і відмінку, н-д: довго не стихаючий вітер; заросле споришем подвір’я.

         Активні дієприкметники виражають ознаку предмета щодо виконуваної ним дії. Відповідні дієприкметники узгоджуються з іменниками – назвами виконавців дій або носіїв станів, н-д: … проводжав даленіючі косинці журавлів. (Г.Тютюнник). Творяться за допомогою суфіксів –уч-(-юч-), -ач- (-яч-), становлять особливу проблему морфології СУМ. Їх характеризують як суто книжні витвори, не властиві побутовому мовленню, стимульовані старою традицією, але найбільшою мірою – впливами мов зі збереженою системою часового розмежування дієприкметників. Периферійний статус розгляданих дієприкметників підтверджують також такі показники, як неможливість творення від дієслів  -ся (сміятися, грітися) і абсолютно ненормативний характер конструкцій з постпозитивними дієприкметниковими зворотами, н-д: … проти другої сили й мощі, спочиваючої в землі. (Н.Кобринська).

         Досить значна кількість давніх активних дієприкметників теперішнього часу трансформувалася в якісні прикметники, н-д: плавучий, співучий, дряпучий, видющий, цілющий, крикучий, текучий, кусючий, годящий тощо.

         Активні дієприкм. доконаного виду творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- та прикметникових закінчень: змарні(ти) – змарнілий, спочи(ти) – спочилий. Причому суфікс   -ну- в них випадає: засохну(ти) – засохлий, змерзну(ти) – змерзлий. Мовна практика свідчить, що мотивація дієприкм. на -л- може виходити за межі неперехідних дієслів доконаного виду, н-д: злиплий, розсохлий, розшарілий. Віддієслівні похідна на –л- не продовжують з генетичного погляду давніх активних дієприкм. мин. часу, вживання яких обмежувалося відповідними аналітичними формами дієслова. Ці утворення обмежені в СУМ кількістю прикметників: спілий, стиглий, талий, прілий, кислий, тривалий.

         У СУМ активні дієприкметники минулого часу док. виду  від інфінітивних основ за допомогою суфіксів -ш- (поєднувався з основами на приголосні),  -вш- (поєднувався з основами на голосні) не творяться. Форми на зразок «перемігший», «допомігший», «позеленівший» не відповідають літературній нормі; у таких випадках доцільно казати який переміг, який допоміг, позеленілий.

         Активні дієприкм. недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч-, -юч- (від дієслів І дієвідміни) і –ач-, -яч- (від дієслів ІІ дієвідміни) та прикметникових закінчень. Н-д: дієслово ставиться у 3-й особі мн. тепер. часу і замість кінцівки –ть додається –ч (ий): співаю(ть) – співаючий, квітну(ть) – квітнучий.

         Утворені від перехідних дієслів активні дієприкм. недок. виду на зразок «поважаюча себе людина» не відповідають нормам СУМ; слід казати: людина, яка поважає себе.

         Пасивні дієприкметники. Вони мають значення  доконаного або недоконаного виду. Вони творяться тільки від перехідних дієслів, виражаючи динамічну ознаку щодо об’єкта при неназваному логічному чи пасивному  суб’єктові, н-д: запорошені снігом вулиці; вишита на полотні троянда. Також, утворюються від перехідних дієслів (а також від деяких неперехідних дієслів на –ся):

ü Якщо основа інфінітива закінчується на –а, то додається суфікс –н(ий):обладна(ти) – обладнаний, спиля(ти) – спиляний; при цьому суфікс –ува-, якщо на нього переходить наголос, змінюється на –ова-: розмалювати – розмальОваний, збудувати – збудОваний.

ü Якщо основа інфінітива закінчується не на –а, то до основи 1-ї особи од. додається суфікс –ен(ий): бачи(ти) – бач(у) - бачений, молоти – мел(ю), мелений (і молотий)

ü Якщо основа інфінітива закінчується на суфікс –ну чи на голосний, що належить до кореня, або на –ер, то до такої основи здебільшого додається суфікс –т(ий): зігну(ти) – зігнутий (і зігнений), тер(ти) – тертий

У пасивних дієприкметниках н не подвоюється: сказаний, закінчений, перевірений.

Дієприкметники з часткою (постфіксом) –ся в українській мові не утворюються. Якщо ж активний чи пасивний дієприкметник і твориться від дієслова на –ся, то частка –ся відпадає: розчервотися – розчервонілий.^[2]

1.     Сучасна українська літературна мова: Підручник/ А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.:Вища шк., 2002. – 391 – 399с.

2.     Українська мова/ Ющук І.П. – К.: Либідь, 2004. – 396 - 399 с.