Диктант - це вид орфографічного вправи, сутність якого для учнів полягає в запису сприйманого на слух речення, слова, тексту. Роль диктантів при навчанні української мови значна. Ефективність його досягається тим, що учень, мовчки вимовляє звуки, вчиться співвідносити звуки і букви і відчувати звук як фонему. Диктант вимагає посиленої уваги, яку визначає швидкість і точність освіти навичок. Це і дає підставу рекомендувати диктант як один з основних видів роботи під час навчання правопису.Важливою умовою успішної роботи над виконанням контрольного диктанту є організація класу. Необхідно як перед диктантом, так і під час його проведення створити спокійну, ділову обстановку. Доцільно за день-два попередити дітей, коли вони будуть писати диктант, на які основні правила. Диктант рекомендується проводити в тому класі, в якому і на яких місцях учні звикли працювати. Необхідно заздалегідь потурбуватись, щоб у всіх були зошити, ручки, щоб була підготовлена до уроку дошка, крейда, усунути з парт все, що може відволікати увагу учнів (книги, сторонні предмети); диктант слід проводити в звичайній, серйозній обстановці.
Організувавши клас до роботи над диктантом (запис числа, повідомлення мети уроку і т. п.), учитель виразно, не поспішаючи, читає весь текст диктанту. Якщо текст диктанту складається з окремих речень або слів, то читати попередньо його не слід. Коли ж у тексті є незнайомі слова, ще не вивчені орфограми, важкі пунктуаційні випадки, правил на які учні ще не вивчали, то такі випадки слід прокоментувати (виписуємо на дошці або розбираємо усно). Правда, не всі не опрацьовані ще за програмою пунктуаційні і орфографічні моменти слід пояснювати. Адже учні, читаючи книги, виконуючи різні вправи, зокрема на списування, часто правильно пишуть ті слова, правопису яких вони ще не вивчали за програмою. Важливо з'ясувати також, чи всі учні в класі розуміють слова, фразеологічні звороти, щоб не допускати перекручення змісту, помилок, зв'язаних з нерозумінням дітьми слів, словосполучень.Як під час попереднього читання, так і в процесі виконання вправи (диктування тексту для запису)не рекомендується вчителю ходити по класу, робити зауваження чи пояснення, які відволікають, розсіюють увагу учнів. Учитель читає ціле речення, потім диктує його для запису частинами (якщо речення коротке, то на частини не розбивається), нарешті, щоб учень перевірив, чи не пропустив чого, речення перечитується ще раз. Важливо підкреслити, що диктувати потрібно не окремими словами, а певними смисловими відрізками речення.
Послівне читання збільшує кількість помилок у диктанті, є одною з причин пропуску слів, привчає до механічної роботи, до бездумного копіювання продиктованого. Тому під час виконання різних вправ, зокрема навчальних і контрольних диктантів, слід систематично привчати дітей запам'ятовувати продиктоване речення або значні його уривки.
Розбивши речення на частини, рекомендується диктувати їх не ізольовано одна від одної, а так, щоб повторювати («захоплювати») одно-два слова з попередньої, продиктованої і записаної частини. Це допомагає сприймати речення як одне ціле за змістом, хоч можливе при цьому повторення деякими учнями на письмі одного і того ж слова. Учнів про це потрібно попередити, вони швидко починають орієнтуватись у цьому і не допускають помилок. Крім того, необхідно попереджувати їх про абзаци. Читати текст необхідно виразно, чітко, щоб усі діти добре чули зміст, не вгадували не почуті слова.  Важливо обрати правильний темп (швидкість) диктування. При занадто швидкому диктуванні учні не встигають записувати, роблять пропуски, нервують, починають перепитувати, перекручують деякі слова, фрази, не можуть, зосередитись на окремих орфограмах, розділових знаках. Занадто повільне диктування також втомлює дітей, дає можливість деяким підглядати в зошити до товаришів, консультуватись.
Орієнтуватись слід на середню швидкість письма учнів конкретного класу. В кінці, при повторному читанні, він зможе дописати. В крайньому випадку робота буде здана з пропуском. Необхідно виробляти в школярів навички досить швидкого, ритмічного, організованого письма. Щодо середнього темпу (швидкості) письма, якого має добитися вчитель у тому чи іншому класі, вважаємо доцільним керуватися розробленими рекомендаціями.
Після того, як весь текст продиктовано і учні його записали, педагог ще раз читає його виразно, роблячи дещо більші, ніж звичайно, паузи в кінці речень, щоб школяр міг, слідкуючи за написаним, подумати про правопис окремих слів, встиг внести, якщо потрібно, виправлення.