Головні ознаки класифікації сучасних видавництв

Видавництво – це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань.

На відміну від видавництва, видавничий підрозділ не має юридичного статусу і є складовою будь-якого іншого підприємства, організації, закладу, що одержали, з-поміж інших, право видавничої діяльності. Що ж до організації тут самого редакційно-видавничого процесу, то він нічим не відрізняється від того, який існує у видавництві.

Типи сучасних видавництв та їх систем:

• форма власності (державне, комунальне, приватне, колективне);
• форма об’єднання майна засновників (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю);
• спосіб формування статутного фонду (унітарні, корпоративні);
• економічна природа господарювання (комерційні, некомерційні);
• обсяг випущеної продукції (великі, середні, малі);
• тематичний репертуар видань (вузькоспеціалізовані, специфічної тематики, універсальні);
• читацьке коло (для дітей, для школярів, для молоді);
• знаковий принцип творення видань (текстові, електронні, нотні, картографічні, мистецькі);
• структурна підпорядкованістю (самостійні видавництва, філії, представництва).

Порядок створення видавництва

З економічної точки зору видавнича справа є однією із форм підприємницької діяльності, а видавництво – це те саме підприємство. Це означає, що початківцю не обійтися без ретельного вивчення тих законодавчих актів, які встановлюють правила відкриття, реєстрації і ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності.

Сучасною базою для створення та реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, в тім числі й видавництв, є такі законодавчі акти:

• Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003 року);
• Господарський кодекс України (від 16 січня 2003 року);
• Закон України ‘‘Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців’’ (від 15 травня 2003 року);
• Указ Президента України ‘‘Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємців’’ (від 12 травня 2005 року).

Наступним кроком після ретельного вивчення нормативно-правової бази стане розробка установчих документів.

Згідно з Господарським кодексом України, установчими документами суб’єкта господарювання є:

1. Рішення про створення (для індивідуальних підприємств) або засновницький договір (для товариства).
2. Статут (положення).

Структуру пункту №2 ‘‘Статут’’ доцільно вибудовувати з таких основних розділів:

1. Загальні положення;
2. Предмет діяльності;
3. Зовнішньоекономічна діяльність (якщо така передбачається);
4. Господарська діяльність;
5. Майно та статутний фонд;
6. Управління підприємством;
7. Припинення діяльності і реорганізація.

Працюючи над Статутом, варто потурбуватися водночас і про юридичну адресу майбутнього видавництва.

Юридична адреса – це адреса органу або особи, за якою здійснюється зв’язок із суб’єктом підприємницької діяльності.

Порядок реєстрації видавництва

Цю відповідальну справу проводить державний реєстратор на території відповідальної адміністративно-територіальної одиниці. Такою одиницею є виконавчий комітет районної або міської Ради народних депутатів.

Звернемо увагу на перелік документів, які подаються для проведення державної реєстрації. Їх небагато:

• заповнена реєстраційна картка встановленого зразка (надається безкоштовно) на місці реєстрації;
• копія рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;
• два примірники установчих документів (Статуту);
• документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації (розмір цього збору – десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

 До оформлення документів, що подаються на державну реєстрацію, законом передбачено кілька вимог. Виділимо дві найголовніші.

1. Усі документи, незалежно від регіону реєстрації, повинні бути викладені державною мовою.
2. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

І насамкінець – початкуючий видавець має знати підстави, на основі яких йому можуть відмовити в реєстрації видавництва.

Такими є:

• розбіжність відомостей, викладених у реєстраційній картці та в поданих документах;
• порушення порядку створення юридичної особи (скажімо, наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені в поданих документах як керівники);
• наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, тотожного найменуванню юридичної особи, що має намір зареєструватися;
• використання у найменуванні повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих назв, або історичного державного найменування. Відмова у проведенні держреєстрації на інших підставах законом не допускається.

Відмова у проведенні держреєстрації на інших підставах законом не допускається.

І, нарешті, залишається останнє — виготовлення печатки. Видачею дозволу на це займаються спеціальні дозвільні підрозділи органів внутрішніх справ у кожному районі. До цієї інстанції необхідно подати:

• заяву;
• нотаріально завірену копію оригіналу свідоцтва про
• державну реєстрацію;
• витяг із Статуту (пункт, в якому йдеться про печатку і кутовий штамп);
• довідку з банку про відкриття рахунка;
• квитанцію про сплату державного мита (рахунок  надається на місці).
• ескізи печатки і кутового штампа (у двох  примірниках), затверджені директором.

Для державної реєстрації друкованого засобу масової інформації подається заява, в якій мають бути вказані:

• засновник (співзасновник) видання;
• вид видання (газета, журнал, збірник, бюлетень,  альманах, календар, дайджест);
• статус видання (вітчизняне, спільне);
• назва та мова видання;
• сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна);
• категорія читачів (усе населення, дорослі, молодь, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, науковці, педагоги, пенсіонери та ін.);
• програмні цілі або тематична спрямованість;
• передбачувані періодичність випуску, обсяг (в умовних друкарських аркушах) і формат видання;
• юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) реквізити;
• місцезнаходження редакції;
• вид видання за цільовим призначенням.

Отже, початок зроблено. Далі найголовніше — розробка й реалізація видавничої програми.

Типові структури видавництв

Структура будь-якого видавництва чи видавничого підрозділу залежить від цілого ряду чинників — програмних цілей, обсягу діяльності, ринкової кон'юнктури. Але найперше — від типу, до якого видавництво відноситься.

Віднайшовши у поданій вище типологічній характеристиці "мірки" для себе, які можуть "накладатися" на заявлені в Статуті програмні положення, і з'ясувавши головні критерії й параметри розробленої власної програми, видавець на початку діяльності стоїть перед проблемою формування найоптимальнішої структури свого видавництва.

На сьогодні це доволі непросто, адже в ринкових умовах обов'язкової, кимось затвердженої згори, форми такої структури фактично не існує. Однак вона існувала в колишні радянські часи. Нею користуються й досі, щоправда у зміненому варіанті, окремі видавництва передусім державної форми власності.

Варто зазначити, що в умовах недавнього диктату правлячої комуністичної партії, яка розглядала видавничу справу як важливу ділянку ідеологічної роботи, положення щодо структури видавництв, перелік обов'язкових структурних підрозділів та їх штатних одиниць затверджувалися відповідним центральним відомством і були обов'язковими для виконання на місцях. Без дозволу "згори" не можна було ні скоротити якусь ланку чи посаду, ні додати нову, навіть якби в тому була нагальна виробнича потреба. Більше того, організаційна структура затверджувалася окремо: для центральних і республіканських видавництв з обсягом продукції від однієї до трьох тисяч обліково-видавничих  аркушів, (інша — від трьох до шести, понад шість тисяч аркушів); для крайових і обласних видавництв; для видавництв вищих навчальних закладів. І все це — в межах знову ж таки затвердженої у центрі структури для кожного видавництва.

Традиційна (радянська) структура середнього видавництва

Класична структура західноєвропейського видавництва, власником якого є одна особа

Структура видавництва американського типу, побудована за принципом менеджменту

Структура сучасного видавництва змішаного типу

Висновки щодо оптимальної структури сучасного видавництва можуть бути такими:

1. У ринкових умовах, коли конкуренція серед видавців дедалі загострюватиметься, свою дієздатність і  результативність можуть довести лише гнучкі, невеликі, здатні до видозмін, пристосування й наступальності, видавничі системи, очолювані професіоналами.

2. Структура й підпорядкованість підрозділів  видавництва залежить передусім від його типологічних ознак, змісту розробленої програми, складності обраних для видання текстів, визначених способів промоції книжкової продукції, професіоналізму кожного члена колективу.

3. Незалежно від кількості працюючих і наявності конкретних підрозділів, у видавництві мають бути фахівці таких спеціальностей: редактор, коректор, спеціаліст із комп'ютерних технологій (з поєднанням функцій  верстальника і технічного редактора), художник-дизайнер, спеціаліст із маркетингу, спеціаліст із фінансів та  економіки, фахівець із поліграфічного виробництва.

4. У невеликих за обсягом діяльності видавництвах важливо, аби штатні працівники могли поєднувати кілька функцій, які є наближеними до сфери їхньої професійної діяльності. В цілому ряді видавництв, де на високому  технологічному рівні забезпечено підготовку оригінал-макетів (зокрема комп'ютерні програми успішно відпрацьовують перевірку правопису й граматики, здебільшого української і російської мов), немає в штатному розписі посади  коректора. Однак у такому разі саме висококласний видавничий редактор покликаний оволодіти нюансами коректорського ремесла. Спеціаліст із комп'ютерних технологій мусить оволодіти в такому видавництві і функціями технічного редактора та верстальника.

Ідеальний варіант успішної діяльності в сучасних  умовах створеної видавцем-початківцем видавничої структури є безперечно таким, коли колектив підібрано з  професіоналів і однодумців.

Контрольні запитання

ловні ознаки класифікації сучасних видавництв.

2.рядок створення видавництва.

1. Порядок реєстрації видавництва.
2. Типові структури видавництв.

Список рекомендованої літератури

 1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

 2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

 3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

 4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

 5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.