Поняття норми. Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т.п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варінтів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними із них виділяють самі норми. Норма – це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Структура норм. Ще зовсім недавно вважали, що завдання науки – описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм така ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об’єктами науки.                                                              

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:

• агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);
• адресат норми           (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);
• зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);
• характер норми (норма зобов’язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов’язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);
• умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній       та правосторонній контекст – наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменників словах);
• санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не розуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).           

    У ЗМІ виділимо нормативні бази: а) конкретних видань; б) онкретних ЗМІ; в) об’єднану нормативну базу усіх ЗМІ, що функціонують у конкретний           час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).

Загальні норми              

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дать змогу краще усвідомити особливості редагування.                        Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні.

• Повідомлення обов’язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.            
• Повідомлення повинно мати визначену модальність.
• Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.
• Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.
• Повідомлення повинно будти адаптоване до тезаурусу реципієнта.
• У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.
• У повідомленні повинно бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.
• Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.
• У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Крім цих постулатів, які безпосередньо випливають з аксіом редагування, до їх числа слід додати ще одну.

• Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

Конкретні норми                                                                                                  

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

• лінгвістичні (основна мама цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфограції та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);
• психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цьго виду наводять лише в окремих монографіях);
• логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування);
• композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);
• наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов’язків редактора; відповідають зі їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажаніщим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);
• видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);
• юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм – на відміну від інших – може спричинитися до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно чинним законодавством);
• політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);
• поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);
• етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);
• естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддіаються формалізації, то й норми для них нечисленні; їх можна варіювати в дуже широких межах).

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не задані тут (наприклаж, теологічні нрми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.

Типи норм

Зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. Із цієї точки зору за формою – в порядку зростання складності – можна поділити їх на п’ять типів.                                                               

Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше 600 знаків; наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів) і константи – літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).     

Шаблони або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г)прізвище художнього редактора; г) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; е) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса друкарні.           

Структура чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статистичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об’єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визаченими правилами. Прикладом може служити структура видання або речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосується семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо. 

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п’ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.

Зафіксовані й незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих, яких, тим менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми – це так званий видавничий «фольклор», який редактори усно передають із покоління в покоління. Прикладом незафіксованої норми може бути те, що в СРСР у літературі (книгах) не рекомендували висловлювати вдячність особам, які допомагали її створювати (матерям, дружинам, секретарям, колегам-ученим і т.д.). Ще одним прикладом незафіксованої норми, яка існувала в СРСР, було положення про те, що будь-які важливі праці, в тому числі й наукові, варто починати з посилань на матеріали останнього партійного з’їзду чи на класиків марксизму-ленінізму.   Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тоталітарними режимами правління. Проте існують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є (думаємо, що причина цього зрозуміла кожному читачеві). Нзафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди суперечать юридичним і тому їх неможливо легалізувати. Отож, редакційний «фольклор» існуватиме вічно.

Об’єктивні та суб’єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об’єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв’язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об’єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми). Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб’єктивні норми редагування.

Суб’єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як і всі носії мови, набувають у процесі її індивідуального засвоєння. Те саме стосується й уподобань у синонімічних рядах слів чи в паралельних синтаксичних конструкціях.

Настроювані й ненастроювані норми

Серед зафіксованих об’єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.  До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні.

Загальні й галузеві норми

Зафіксовані об’єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві.         До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічні норми. Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури.

Загальні норми вивчають у дисципліні «Загальне редагування», а галузеві – в дисципліні «Галузеве редагування».

Встановлені й невстановлені норми

Під час редагування повідомлень використовують лише ті норми, які встановлені в суспільстві до певного моменту часу (встановлені норми). До їх числа належать зафіксовані й незафіксовані, об’єктивні й суб’єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнять новими, а існуючі не вдосконалять. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми, які називатимемо невстановленими.

Можливі й зворотні ситуації, коли частину встановлених норм через якийсь час відкидають як науково необгрунтовані (наприклад, необхідність писати назву лише однієї партії – комуністичної – з великої літери, як це було під час існування СРСР).            Зі сказаного однозначно виплаває важливий висновок: нормативна база системи редагування повинна бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість додавання до неї в будь-який момент нових чи видалення зайвих норм.

Контрольні запитання

1. Поняття редакційної норми.
2. Загальні норми.
3. Конкретні норми.

Список рекомендованої літератури

 1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

 2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

 3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

 4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

 5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.