9. Види часткового лінгвістичного аналізу тексту.

Тетяна Єщенко: 
- цілісний; (1)
- частковий. (2)

2- передбачає роботу над одним із аспектів цілісного ЛАТу.
2 .1. Частковий ЛА коментування тексту (пояснення незрозумілих місць тексту, що перешкоджають правильному сприйманню тексту).
2.2. Частковий Аналіз-семантизація тексту (застосовується під час тлумачення незрозумілих слів, словосполучень, які мають ідейно- тематичне навантаження).
2.3. Частково Лінгвістичний Аналіз Тексту з погляду образності й естетичної функції мови (коли слід з'ясувати зв’язок між образами тематично навантаженими в тексті та мовними засобами).
2.4. Частковий структурно-граматичний Аналіз Тексту (звертається увага на засоби зв’язності, принципи побудови, структуру тексту).
2.5. Частково лінгво-культурологічний Аналіз Тексту (полягає у становленні зв’язків між текстом і різними аспектами матеріальної й духовної культури народу: міфологією, народною символікою, релігією й звичаями).
2.6. Частковий графічний аналіз (виконується з погляду використання у тексті графічних знаків та їх додаткового смислового навантаження).
2.7. Частково фонетичний Аналіз тексту.
2.8. Частково лексичний аналіз тексту.
2.9. Частково граматичний Аналіз тексту

10. Суть цілісного лінгвістичного аналізу тексту.

Тетяна Єщенко: 
- цілісний; (1)
- частковий. (2)
1 - передбачає розгляд усіх текстоутворювальних чинників і текстових категорій (інформативність, дискретність, адресатність); способи передавання чужого мовлення; засоби зв’язності в тексті; образ автора і способи ого вираження; інтеграції і завершеності з характеристикою усіх мовних засобів з виокремленням ідеї тексту.

11.Наукові підходи до визначення поняття тексту.

Текст (лат. textuт – „тканина, сплетіння, з’єднання”) – це витвір мовлення, цілісна структура, що складається з певної кількості речень. Поняття текст може бути використано не тільки на позначення цілісного літературно оформленого твору, але і його частини, достатньо самостійної з погляду мікротеми й мовного оформлення.

Серед науковців проблему тексту досліджували Ковалик, Лосєва, Мацько, Одинцов, Гальперин. За Сорокою текст вивчається 17 науками наприклад: психологією, філософією, риторикою…

Теорія тексту поділяється на Загальну(текстознавство) і Часткову.

Загальна теорія тексту: (Лінгвістика тексту, Стилістика тексту, Текстологія)

Лінгвістика тексту вивчає правила і закономірності побудови зв’язного тексту та його категорії. Об’єднує синтактику (граматику), семантику, прагматику тексту.

Синтактика вивчає способи зв’язності та зрозумілості тексту.

Семантика тексту вивчає змістовий бік тексту, структурування смислів, які виражаються експліцитно та імпліцитно.

Прагматика вивчає мовленнєву тактику, типи мовлення, мовленнєве спілкування.

Стилістика тексту вивчає структуру тексту, композиційно – стилістичні прийоми, типологію текстів залежно від стилів мовлення.

Стилістика: (Стилістика Декодування, Функціональна Стилістика, Комунікативна Стилістика)

Стилістика Декодування вивчає текст з точки зору читацького сприйняття.

Функціональна Стилістика функціонування мовленнєвих засобів відповідно до стилів.

Комунікативна Стилістика текст як форма комунікації та явище ідіостилю.

Часткова теорія тексту: займається вивченням окремих текстів (різні типи – художній, науковий…). Належать такі науки:

Лінгвістична поетика вивчає ідіостиль на рівні окремих елементів художньої організації текстів.

Літературознавство (складають такі науки):

- Теорія літератури

- Літературна критика

- Історія літератури.

Селіванова виділяє такі основні чинники, які лежать в основі визначення поняття тексту: - - стилістична, жанрова, структурна різноплановість тексту;

- Ототожнення тексту і дискурсу;

- Пошук ключового слова або мовного рівня для дефініції тексту;

Різноманітність підходів до вивчення тексту (Непийвода виділяє такі підходи: соціально – історичний; лінгвістичний; функціонально – стилістичний; комунікативний; когнітивний).

Залежно від цих підходів текст може розглядатися:

- як процес комунікації;

- Як система або сукупність мовних одиниць нижчих рівнів, що формують вищі рівні;

- як засіб навчально – виховної діяльності;

- як спосіб пізнання дійсності;

- як смислова та структурна єдність.

«Текст — це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність» (І. Р. Гальперін)

«Текст — певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність»(В. В. Одинцов).

Основні функції тексту:

1) комунікативна (засіб передачі інформації);

2) пізнавальна (текст містить відомості про предмет, особу, явище тощо);

3) впливова (викликати у слухачів емоційне ставлення доявищ, упливати на естетичні почуття).

4)інформативна

5)естетична

6)культуро збереження

7)навчально-виховна

12. Проблема класифікації текстів.

За характером побудови:

Від 1-ої особи, 2- ої особи (Я - текст, Ти - текст)

За функціонально смисловим призначенням:

Розповідь

Роздум (Міркування)

Опис

За кількістю учасників:

Монолог

Полілог

Діалог

За стильовою співвіднесеністю:

Художній

Публіцистичний

Науковий

Офіційно діловий

Розмовний

Епістолярний

Конфесійний

За формою репрезентації:

Усні

Письмові

Друковані

За ознаками організації:

Прості (заголовки, лозунги, регламенти)

Складні (художня література, наукові праці)

Комплексні (одні тексти вставлені в інші)

За характером відображення дійсності:

Художні

Не художні

За характером зв’язності:

Зв’язні

Не зв’язні

За чинником модальності:

Контекст

Підтекст

За жанровою приналежністю:

Художній стиль: лірика- вірш,ода,сонет/проза – роман,оповідання/драма- трагедія, комедія;

наукова література:власне наукова – науково технічні, науково гуманітарні, природничо науковий реферат, дисертація, посібник, підручник

офіційно-діловий:законодавчий – наказ/юридичний-конвенція/адміністративний-статут.

Існує строката класифікація текстів залежно від покладених в її основу критеріїв. Так, за Ф. Бацевичем, визначають соціологічний, психолінгвістичний, власне комунікативний, функціонально-прагматичний критерії класифікації текстів.

За соціологічним критерієм виділяють відповідно до форми вираження тексти усні та писемні. Останнім часом поряд з усними та писемними тексами називають також нелінійні –гіпертексти, що мають своєрідну візуальну форму, у яку закладений фактичний матеріал і можливість майже безпосереднього спілкування, багата параграфеміка, символічні позначення, прихована пластична структура, абстрактні поняття й почуттєві образи (Н. Семчинська). Гіпертекст визначають як:1) особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує прямий доступ до інформації на підставі логічного зв’язку між її блоками; 2) систему представлення текстової інформації у вигляді мережі пов’язаних між собою текстових та інших файлів, яка застосовує нелінійний, асоціативно- фрагментарний і сітковий принцип репрезентації інформації.

Соціологічний критерій допомагає також виділити функціонально-жанрові різновиди текстів, як-от: побутово- розмовні, офіційні, художньо-белетристичні.

За функціональним виявом тексти поділяються на інформаційні, емотивні, фатичні,

поетичні, метамовні.

У межах психологічного критерію здійснено класифікацію текстів за мірою спонтанності – спонтанні та підготовлені; за мірою алгоритмізованості/евристичності – фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (вітання, прощання, подяка тощо) та нефіксовані тексти.

Власне комунікативний критерій виокремлює тексти, націлені на процес (розповіді, традиційні мемуари тощо), і тексти, націлені на результат (наукові тексти, ділові листи тощо).

Залежно від комунікативної мети є тексти-розповіді, описи й міркування (роздуми). У тексті-розповіді йдеться про пов’язані між собою події; у тексті-описі подається словесне

зображення предмета, особи, явища, процесу, місцевості. Міркуванням (роздумом) називають такий текст, у якому щось доводиться, стверджується чи заперечується.

Функціонально-прагматичний критерій ураховує суб’єктивну міжособистісну модальність, сприяє виділенню нормативних, аксіологічних (оцінних), описових текстів.

У лінгводидактиці (науці про загальні теоретичні засади навчання мови) є поділ текстів за характером авторства: первинні (оригінальні), вторинні (створені на основі первинних,

наприклад, конспекти, шкільні перекази) і первинно-вторинні (огляди літератури, реферати проблемного типу, шкільні твори); за способом передачі фабули: неперевно-фабульні та перервно- фабульні.

Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів за ціннісним спрямуванням – прецедентним (Ю. Караулов) і патогенним. Прецедентний – це текст, основними ознаками якого є особлива значущість для окремих особистостей і для значної кількості осіб, а також багаторазове звернення до нього в дискурсі цих особистостей; це так званий хрестоматійний текст, який відомий усім мовцям. Патогенний текст – це текст, що негативно впливає на свідомість та поведінку адресата. До патогенних відносять тексти, що загрожують суспільній моралі, націлені на підрив національних та державних інтересів, які мають шкідливий психологічний вплив і т. п.

За комунікативним напрямом тексти поділяються на дві групи:

1) тексти, націлені на процес;

2) тексти, націлені на результат.

Текст – це мовленнєво-розумовий продукт, який перший раз народжується в момент його творення автором і може переживати наступні народження при сприйнятті його реципієнтом. Текст – явище не тільки лінгвістичне, а й екстралінгвістичне. Він не розглядається у межах лише мовознавчої науки. Текст – це структурна єдність, у якій все взаємопов’язане.

13. Основні категорії (ознаки) тексту.

Категоріями тексту називають його обов’язкові характеристики, ознаки, що виокремлюють текст з низки

інших мовних одиниць. Виявлення текстових категорій, засобів їх вираження відносять до останнього десятиліття ХХ ст. Найбільший внесок у розробку цієї проблеми зробили Х. Вейнрих, О. Воробйова, І. Гальперін, В. Дресслер, О. Селіванова, З. Тураєва, Р. Харвег.

Однак і дотепер учені не мають одностайної думки щодо кількості категорій і засобів їх вираження. Розмежовуючи текстові категорії, варто виходити з того, що текст є насамперед продуктом, породженим мовною особистістю й адресованим мовній особистості. До основних категорій тексту належать такі:

Категорія комунікативності визначає текст як складник типових моделей комунікації з обов’язковими компонентами (адресантом, адресатом, яких об’єднує повідомлення, презентоване текстом), логіку викладу матеріалу, його композиційну структуру, спрямованість усіх мовних засобів на реалізацію задуму та вплив на реципієнта. Комунікативність як концептуальна характеристика тексту інтегрує всі інші категорії, адже бути засобом комунікації – основне призначення будь-якого тексту. Комунікативність як окрема категорія

неоднозначно трактується вченими. Здебільшого її розглядають як ознаку цілісності та єдності тексту – комунікативну єдність поряд з тематичною та структурною. Комунікативна єдність зумовлена комунікативною цілеспрямованістю тексту;

Категорія інформативності полягає в доборі й передачі певного обсягу інформації із підпорядкуванням меті

повідомлення. Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їх осмислення, передавання та декодування читачем. За І. Гальперіним виділяють три різновиди інформації: змістово-фактуальну (містить події, факти, процеси, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду), змістово-концептуальну (виражає індивідуальноавторське розуміння

відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора), змістово-підтекстову (імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення). Інформативність тексту (від лат. information – повідомлення про стан справ, відомості про щось) у лінгвістиці визначають як предметно-смисловий зміст тексту – об’єкт сприйняття,

зберігання й перероблення з тією чи іншою метою. Інформативність тексту представлена окремими його тематично-структурними компонентами – тобто частинами, що виконують певну функцію: описову, пояснювальну, розповідну, ілюстративну, мотивуючу тощо. Уперше запропонував розрізняти інформацію І. Гальперін. Змістово-фактуальна інформація – це експліцитне (зовні виражене) повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовують у прямих, предметно-логічних словникових

значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом. Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв’язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Таку інформацію можна вилучити з усього твору, вона є творчим переосмисленням названих фактів,

подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені письменником у створеному ним уявному світі. Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекстову інформацію читач сприймає на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови. Тема тексту здебільшого пов’язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка – із змістово- концептуальною. Ідейно-тематична єдність тексту створює його смислову цілісність.

Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про оточуючий світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо. Інформативність по-різному виявляється в текстах різних стилів, жанрів, типів мовлення. Тексти наукового стилю завжди розраховані на певне коло читачів, які мають достатній рівень підготовки до сприйняття

відповідного матеріалу. Інформація про світ, відтворена в художньому мовленні, пов’язана з індивідуальним досвідом, психологічними особливостями учасників спілкування. У сучасній науці читання або слухання художнього тексту визначається як комунікативний акт між автором і читачем за допомогою тексту. Розглядаючи текст з таких позицій, сприймаємо автора (письменника) як суб’єкта, що говорить з

читачем писаним словом. Сам письменник постає суб’єктом творчості, а комунікативні рівні тексту розглядають як засоби донесення авторського задуму до читачів.

Категорія зв’язності (когерентність – смислова зв’язність, когезія – структурна зв’язність) як основний

текстостворювальний чинник формує семантику висловлювання (виділяють зв’язність радіального, лінійного (або послідовного, ланцюжкового) та паралельного типів). Зв’язність тексту виявляється через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту. Це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв’язністю розуміють узаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях – лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Текстова семантика – це семантика відношень. Когезія, за визначенням І. Гальперіна, становить внутрішньотекстові зв’язки, що реалізується за

рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв’язку). Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того…, він пригадав.., у нього виникла думка…тощо). Здебільшого в науковій літературі виділяють два основних типи зв’язності тексту: 1) зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв’язані не безпосередньо одна з одною, а тільки „пучкоподібно” з темою всього тексту (словники, питальники тощо); 2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І. Ковалик). Поряд з послідовним способом зв’язку виділяють ще й паралельний. Суть його в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця

рівнозначність виявляється у структурній подібності певних елементів тексту. Паралельний спосіб поєднання речень властивий часто емоційно наснаженому тексту. У методичній практиці оперують поняттями послідовний (ланцюжковий) і паралельний способи зв’язку, контактний і дискантний види зв’язку, що виникають між реченнями та складними синтаксичними цілими. Послідовний зв’язок спостерігаємо тоді, коли певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає подальшого розгортання думки. Паралельний зв’язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність, як правило, знаходить формальний вияв у

структурній подібності, передбачає повторювання сполучників, сполучних слів, прислівників, займенників тощо. Речення здебільшого мають однакову будову (синтаксичний паралелізм). Особливої експресії досягає висловлювання, коли синтаксичний паралелізм поєднано з анафорою – лексичним повтором: Лінгвістичні засоби та механізми, що забезпечують зв’язність тексту, різноманітні: лексичні повтори, номінативні

ланцюжки для називання того самого денотата, перифрази, синоніми, антоніми, пароніми, спільнокореневі слова, дейктичні засоби зв’язку, еліптичні конструкції тощо. Для позначення особливих засобів зв’язку, що забезпечують континуум (логічну послідовність), узаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій тощо, у науковій літературі вживають термін когезія.

Категорія цілісності дозволяє відчути текст у його ідіоматичності, відійти від уявлення про нього як про механічну суму компонентів (Л. Синельникова); зовнішніми ознаками цілісності тексту є обмеженість його початком і кінцівкою; поняття цілісності тексту приводить до його змістової й комунікативної організації (тоді як поняття зв’язності приводить до форми, структурної організації). Існує жартівлива характеристика цієї категорії, згідно з якою цілісним є висловлювання, „після якого ми можемо перервати свого

співрозмовника і при цьому не здатися йому неввічливим” . Цілісність визначають як функціонально-

комунікативну співвіднесеність тексту з одним об’єктом. Передати цілісність є головним завданням комунікації, всупереч наявним у тексті розчленованості й деталізації. Цілісність постає певним інваріантом змісту, виражається вона за допомогою мовного коду, позамовних засобів спілкування. Цілісність може

бути реалізована в синонімічних один до одного текстах,  зокрема в первинному тексті – конспекті або рефераті первинного тексту – анотації.

Категорія членованості тексту виявляється в його здатності бути поділеним на певні смислові, структурні частини– складні синтаксичні цілі, розділи, підрозділи, у яких передаються вужчі, порівняно з цілим текстом, думки; Членованість виконує такі функції в тексті:

1) Змістовна (поділ тексту на мікротеми, ССЦ); 2) Декоративна; 3) Акцентування; 4) Розподіл матеріалу.

Способи членування тексту:

1) Графічний (нумерація, дужки, абзацний відступ, лапки, велика літера, поділ тексту на слова, параграфи)

2) Граматичний (відокремлення різних форм вставних конструкцій у простому реченні)

3) Лексичний (повторення слів однокореневих у вузькому контексті)

4) Композиційний (змістові блоки, періоди, блоки)

5) Когнітивний (поділ тексту на мікро ідеї, моделі, ментальні праобрази)

Категорія завершеності – це функція задуму, що покладений в основу твору й розгортається в низці повідомлень, описів, роздумів, розповідей та інших форм комунікативного процесу. Категорія завершеності проводить межу розгортання тексту, можливість незакінченості твору відповідає авторському задуму і згідно з цим декодується читачем: у незакінченості часом криється глибинний смисл, навіть певний концепт твору;

руйнування подальших намірів автора щодо закінчення твору світоглядно забезпечене.

Категорії тексту мають бути загальнотекстовими чи загальними та обов’язковими для всіх типів текстів і для

кожного конкретного типу тексту зокрема. Текстові категорії накладаються одна на одну, що зумовлює виникнення певного єдиного утворення, яке якісно відрізняється від суми складників.

Референційність як категорія тексту. Основні категорії тексту:1) Емотивність – вираження душевного стану автора (що відображено?)2) Модальність – категорія оцінного відношення автора, що говорить (оцінка)

3) Експресивність – як, якими мовними засобами відтворено 4) Референційність – відображає зв’язок текстової інформації з об’єктами дійсності. Типи референтності: 1) Реальна референтність – інформація максимально наближена до життя; 2) рефлексивна -  як бачить так і творить; 3) ірреальна: вигадана (описує життя з авторським домислом) і фантастична (зображення неіснуючого світу).

Інтертекстуальність як категорія тексту. Полягає у властивості тексту відтворювати чуже мовлення у вигляді цитувань, алюзій, ремінесенцій, переказів. Типи інтертекстуальності: 1) власне інтертекстуальні (наявність цитати,епіграфа, алюзій (натяк)); 2) гіпертекстуальні (переказ або посилання на давній текст, або допис чужого тексту); 3) архітекстуальність (віддзеркалено тематичний, композиційний, стильовий зв’язок тексту).

14.  Зв’язність як ознака тексту. Види та засоби зв’язності тексту.

Категорія зв’язності (когерентність – смислова зв’язність, когезія – структурна зв’язність) як основний

текстостворювальний чинник формує семантику висловлювання (виділяють зв’язність радіального, лінійного (або послідовного, ланцюжкового) та паралельного типів). Зв’язність тексту виявляється через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту. Це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв’язністю розуміють узаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях – лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Текстова семантика – це семантика відношень. Когезія, за визначенням І. Гальперіна, становить внутрішньотекстові зв’язки, що реалізується за

рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв’язку). Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того…, він пригадав.., у нього виникла думка…тощо). Здебільшого в науковій літературі виділяють два основних типи зв’язності тексту: 1) зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв’язані не безпосередньо одна з одною, а тільки „пучкоподібно” з темою всього тексту (словники, питальники тощо); 2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І. Ковалик). Поряд з послідовним способом зв’язку виділяють ще й паралельний. Суть його в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця

рівнозначність виявляється у структурній подібності певних елементів тексту. Паралельний спосіб поєднання речень властивий часто емоційно наснаженому тексту. У методичній практиці оперують поняттями послідовний (ланцюжковий) і паралельний способи зв’язку, контактний і дискантний види зв’язку, що виникають між реченнями та складними синтаксичними цілими. Послідовний зв’язок спостерігаємо тоді, коли певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає подальшого розгортання думки. Паралельний зв’язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність, як правило, знаходить формальний вияв у

структурній подібності, передбачає повторювання сполучників, сполучних слів, прислівників, займенників тощо. Речення здебільшого мають однакову будову (синтаксичний паралелізм). Особливої експресії досягає висловлювання, коли синтаксичний паралелізм поєднано з анафорою – лексичним повтором: Лінгвістичні засоби та механізми, що забезпечують зв’язність тексту, різноманітні: лексичні повтори, номінативні

ланцюжки для називання того самого денотата, перифрази, синоніми, антоніми, пароніми, спільнокореневі слова, дейктичні засоби зв’язку, еліптичні конструкції тощо. Для позначення особливих засобів зв’язку, що забезпечують континуум (логічну послідовність), узаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій тощо, у науковій літературі вживають термін когезія.

15. Інформативність як ознака тексту. Види інформативності.

Категорія інформативності полягає в доборі й передачі певного обсягу інформації із підпорядкуванням меті

повідомлення. Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їх осмислення, передавання та декодування читачем. За І. Гальперіним виділяють три різновиди інформації: змістово-фактуальну (містить події, факти, процеси, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду), змістово-концептуальну (виражає індивідуальноавторське розуміння

відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора), змістово-підтекстову (імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення). Інформативність тексту (від лат. information – повідомлення про стан справ, відомості про щось) у лінгвістиці визначають як предметно-смисловий зміст тексту – об’єкт сприйняття,

зберігання й перероблення з тією чи іншою метою. Інформативність тексту представлена окремими його тематично-структурними компонентами – тобто частинами, що виконують певну функцію: описову, пояснювальну, розповідну, ілюстративну, мотивуючу тощо. Уперше запропонував розрізняти інформацію І. Гальперін. Змістово-фактуальна інформація – це експліцитне (зовні виражене) повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовують у прямих, предметно-логічних словникових

значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом. Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв’язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Таку інформацію можна вилучити з усього твору, вона є творчим переосмисленням названих фактів,

подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені письменником у створеному ним уявному світі. Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекстову інформацію читач сприймає на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови. Тема тексту здебільшого пов’язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка – із змістово- концептуальною. Ідейно-тематична єдність тексту створює його смислову цілісність.

Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про оточуючий світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо. Інформативність по-різному виявляється в текстах різних стилів, жанрів, типів мовлення. Тексти наукового стилю завжди розраховані на певне коло читачів, які мають достатній рівень підготовки до сприйняття

відповідного матеріалу. Інформація про світ, відтворена в художньому мовленні, пов’язана з індивідуальним досвідом, психологічними особливостями учасників спілкування. У сучасній науці читання або слухання художнього тексту визначається як комунікативний акт між автором і читачем за допомогою тексту. Розглядаючи текст з таких позицій, сприймаємо автора (письменника) як суб’єкта, що говорить з

читачем писаним словом. Сам письменник постає суб’єктом творчості, а комунікативні рівні тексту розглядають як засоби донесення авторського задуму до читачів.

16. Членованість як ознака тексту. Види членованості.

Категорія членованості тексту (дискретність) виявляється в його здатності бути поділеним на певні смислові, структурні частини– складні синтаксичні цілі, розділи, підрозділи, у яких передаються вужчі, порівняно з цілим текстом, думки;

Членованість виконує такі функції в тексті:

1) Змістовна (поділ тексту на мікротеми, ССЦ); 2) Декоративна; 3) Акцентування; 4) Розподіл матеріалу.

Способи членування тексту:

1) Графічний (нумерація, дужки, абзацний відступ, лапки, велика літера, поділ тексту на слова, параграфи)

2) Граматичний (відокремлення різних форм вставних конструкцій у простому реченні)

3) Лексичний (повторення слів однокореневих у вузькому контексті)

4) Композиційний (змістові блоки, періоди, блоки)

5) Когнітивний (поділ тексту на мікро ідеї, моделі, ментальні праобрази)

17. Референційність як категорія тексту.

Основні категорії тексту:

1) Емотивність – вираження душевного стану автора (що відображено?)

2) Модальність – категорія оцінного відношення автора, що говорить (оцінка)

3) Експресивність – як, якими мовними засобами відтворено

4) Референційність – відображає зв’язок текстової інформації з об’єктами дійсності.

Типи референтності:

1) Реальна референтність – інформація максимально наближена до життя; 2) рефлексивна -  як бачить так і творить; 3) ірреальна: вигадана (описує життя з авторським домислом) і фантастична (зображення неіснуючого світу).

18. Інтертекстуальність як категорія тексту.

Полягає у властивості тексту відтворювати чуже мовлення у вигляді цитувань, алюзій, ремінесенцій, переказів. Типи інтертекстуальності: 1) власне інтертекстуальні (наявність цитати,епіграфа, алюзій (натяк)); 2) гіпертекстуальні (переказ або посилання на давній текст, або допис чужого тексту); 3) архітекстуальність (віддзеркалено тематичний, композиційний, стильовий зв’язок тексту).

19. Часовий і просторовий континууми. Мовне вираження їх у тексті.

Часовий континуум виражається за допомогою:

1) лексем, що безпосередньо передають семантичне значення часу: хв.., доба, час. 2) Словосполучення на позначення дат 3) Назви історичних осіб, який вказує на часовий континуум. 4) назви історичних епох або реалій (помаранчева революція) 5) слова на позначення побуту 6) слова архаїзми 7) дієслівні форми минулого, теперішнього і майбутнього часу.

Мовні засоби просторового континууму:

1)слова на позначення просторових координат: вверх, убік; 2) лексичні одиниці, що є назвами обмеженого простору: в полі, на майдані; 3) наявність прийменників: біля, над; 4) топоніми 5) екзотизми 6) назви просторових меж: край, горизонт, обрій; 7) дієслова з просторовою семантикою: стояти, лежати, перебувати; 8) слова на позначення відстані: близько, далеко, поруч.

20. Одиниці членованості на семантико – структурному та композиційному рівнях.

На семантико – структурному рівні виділяють такі одиниці тексту: висловлювання, ССЦ,  фрагмент блок(кілька ССЦ), а на композиційному рівні одиницями членування є: абзац, параграф, розділ.

Семантико – структурний - висловлювання: інформаційні, верифікативні.

Інформаційні – повідомлення типу опису, роздум. Верифікативні – висловлювання впливові, переконуючі.

Характерним для висловлювань є наявність диктуму (головного) і модусу (другорядного).

ССЦ можуть бути трьох основних видів: описовий (опис предметів, природи, осіб, тому бувають – пейзажні, портретні; ознакою є наявність прикметників, слів з часовим значенням, відсутність динаміки; Оповідні ССЦ (на першому плані подія, обов’язково є висловлювання описового типу); Роздуми (теза, доказ, висновки).

Композиційний рівень:

Абзац – це відносно закінчена, зовнішньо обмежена двома відступами цілісна одиниця тексту, що відтворює його композиційно стилістичне членування.

Абзац – композиційно – стилістична одиниця членування тексту. Як абзац може слугувати окреме слово і речення. Види абзаців: 1) аналітико – синтетичний ( пояснювальна частина на першому плані, а в кінці абзацу - висновки); 2) синтетико – аналітичний (починається із загальної фрази, яка потім розгортається і пояснюється); 3) кільцевий (коли перша і остання фрази абзацу перегукуються, майже однаково); 4) композиційне зіткнення (перше висловлювання робить посил на попереднє, а друге на наступне); 5) стрижнева фраза (міститься логічний висновок або уявлення про нову мікротему).

Функції абзацу: 1) Логіко – смислова (виділення абзацу за змістом); 2) експресивно – емоційна 3) акцентно – видільна (виділення головного на думку автора).

21. Складне синтаксичне ціле як одиниця членованості тексту. Типи ССЦ.

Висловлювання (речення) є нижчою, закінченою за змістом одиницею тексту. Вища одиниця – складне

синтаксичне ціле (М. Поспєлов). Зустрічаються й інші, синонімічні наведеній, назви: надфразна єдність

(Л. Булаховський); міжфразна єдність (Н. Валгіна); довгий період (В. Виноградов); велика синтаксична сполука (І. Білодід); прозаїчна строфа (Г. Солганик); складна синтаксична єдність (М. Жовтобрюх).

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група простих чи складних речень, які об’єднані тісними логічним і

синтаксичним зв’язком і являють собою більш повний, порівняно з реченням розвиток думки. Найменша тема – це тема, обмежена одним ССЦ. Перехід від однієї мікротеми до іншої є межею ССЦ. ССЦ завжди монотематичне. У ССЦ структурно виділяють три частини: зачин, у якому окреслено тему ССЦ; основна частина, де розкривається тема, визначена в зачині; кінцівка, що завершує тему, підводить підсумок висловленого.

Ознаки ССЦ:

1. Речення об’єднані однією мікротемою, а також лексично, граматично, інтонаційно.
2. Характеризує один бік описуваного явища.
3. Зв'язок між реченнями контактний або дискантний

Засоби зв’язку в ССЦ:
смисловий зв’язок (за змістом);
синоніми (Марічка, дівчина, героїня, вона);
повторення слів;
слова з часовим і просторовим значенням (там, тоді, пізніше);
вставні слова;
слова однієї тематичної групи (люб’язний, доброзичливий, веселий – риси характеру);
спільнокореневі слова;
сполучники на початку речень
риторичні запитання, оклики
називні, неповні, непоширені речення
дієслова одного виду і часу

Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елемен­ тарними і багатокомпонентними.
Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.
Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єк­тивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризується і специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень.
Засобами зв’язку компонентів складного синтаксичного цілого є передусім семан­тична пов’язаність речень, єдність їх змісту, а також лексичні, морфологічні, синтак­сичні та ритмомелодійні засоби.
1. Лексичні засоби. Це повторення слів, уживання особових і вказівних займен­ників, займенникових прислівників тощо, наприклад. 2. Морфологічні засоби. Це співвідношення видо-часових і способових форм
дієслів-присудків, наприклад. 3. Синтаксичні засоби. До них належать порядок слів і речень, паралелізм по­
будови окремих речень тощо, наприклад.

З огляду на спосіб зв’язку між реченнями розрізняють два структурні типи склад­них синтаксичних цілих: з ланцюжковим (послідовним) зв’язком компонентів і з паралельним зв’язком компонентів.
1. Складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком компонентів. Найпо­ширеніші у мовленні. За такого зв’язку розгортання думки відбувається послідовно, кожне наступне речення доповнює попереднє; засобами зв’язку між реченнями є лексичні повтори, займенники, займенникові прислівники тощо. Найбільш самостій­
ним є перше речення, наступні речення послідовно «чіпляються» одне за одне. 2. Складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком. Характеризуються тим, що між реченнями однорідного складу чи подібної будови зв’язки дуже близькі до тих, що наявні між частинами складносурядних і безсполучникових складних речень
з однорідними частинами. Таким реченням властива відносна самостійність. Вони по­єднуються передусім семантично, але певну роль відіграє і співвідношення видо-ча-сових форм дієслів-присудків. Ними передаються незалежні одна від одної події, які відбуваються одночасно, наприклад. Паралелізм зв’язків грунтується на семантичних відношеннях переліку, зіставлен­ня, протиставлення, що часто супроводжуються структурним паралелізмом частин. Надфразні єдності з паралельним зв’язком компонентів використовуються пе­редусім для опису одночасності чи послідовної змінюваності подій, явищ.
У межах одного складного синтаксичного цілого можуть поєднуватись ланцюж­ковий і паралельний зв’язки компонентів.
Розмежування складного синтаксичного цілого й абзацу

Від ССЦ слід відрізняти абзац як засіб членування тексту на композиційно-стилістичних засадах.

ССЦ і абзац можуть збігатись. Одне ССЦ може мати кілька абзаців. В одному абзаці може бути кілька ССЦ.

22. Абзац як одиниця членованості тексту. Види абзаців.

Абзац – це відносно закінчена, зовнішньо обмежена двома відступами цілісна одиниця тексту, що відтворює його композиційно стилістичне членування.

Абзац – композиційно – стилістична одиниця членування тексту. Як абзац може слугувати окреме слово і речення. Види абзаців: 1) аналітико – синтетичний ( пояснювальна частина на першому плані, а в кінці абзацу - висновки); 2) синтетико – аналітичний (починається із загальної фрази, яка потім розгортається і пояснюється); 3) кільцевий (коли перша і остання фрази абзацу перегукуються, майже однаково); 4) композиційне зіткнення (перше висловлювання робить посил на попереднє, а друге на наступне); 5) стрижнева фраза (міститься логічний висновок або уявлення про нову мікротему).

Функції абзацу: 1) Логіко – смислова (виділення абзацу за змістом); 2) експресивно – емоційна 3) акцентно – видільна (виділення головного на думку автора).

23. Види і засоби зв’язку у складному синтаксичному цілому.

Висловлювання (речення) є нижчою, закінченою за змістом одиницею тексту. Вища одиниця – складне

синтаксичне ціле (М. Поспєлов). Зустрічаються й інші, синонімічні наведеній, назви: надфразна єдність

(Л. Булаховський); міжфразна єдність (Н. Валгіна); довгий період (В. Виноградов); велика синтаксична сполука (І. Білодід); прозаїчна строфа (Г. Солганик); складна синтаксична єдність (М. Жовтобрюх).

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група простих чи складних речень, які об’єднані тісними логічним і

синтаксичним зв’язком і являють собою більш повний, порівняно з реченням розвиток думки. Найменша тема – це тема, обмежена одним ССЦ. Перехід від однієї мікротеми до іншої є межею ССЦ. ССЦ завжди монотематичне. У ССЦ структурно виділяють три частини: зачин, у якому окреслено тему ССЦ; основна частина, де розкривається тема, визначена в зачині; кінцівка, що завершує тему, підводить підсумок висловленого.

Ознаки ССЦ:

4. Речення об’єднані однією мікротемою, а також лексично, граматично, інтонаційно.
5. Характеризує один бік описуваного явища.
6. Зв'язок між реченнями контактний або дискантний

Засоби зв’язку в ССЦ:
смисловий зв’язок (за змістом);
синоніми (Марічка, дівчина, героїня, вона);
повторення слів;
слова з часовим і просторовим значенням (там, тоді, пізніше);
вставні слова;
слова однієї тематичної групи (люб’язний, доброзичливий, веселий – риси характеру);
спільнокореневі слова;
сполучники на початку речень
риторичні запитання, оклики
називні, неповні, непоширені речення
дієслова одного виду і часу

Складне синтаксичне ціле — одиниця більша, ніж речення. Воно утворюється кількома реченнями: простими неускладненими, ускладненими, складними елемен­ тарними і багатокомпонентними.
Речення, які належать до складного синтаксично цілого, різні за своєю структурою і самостійні, вільно поєднуються одне з одним передусім змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими. Вони здійснюються за допомогою лексичної послідовності, а також спеціальних синтаксичних засобів.
Складному синтаксичному цілому властива єдність думки, вислову, теми, суб’єк­тивно-модального забарвлення. Це цілісне утворення, в якому зв’язок окремих речень зумовлюється ставленням мовця (автора) до висловлюваного. Воно характеризується і специфічною ритмомелодійною оформленістю: паузи між окремими реченнями в ньому коротші, ніж паузи між блоками речень.
Засобами зв’язку компонентів складного синтаксичного цілого є передусім семан­тична пов’язаність речень, єдність їх змісту, а також лексичні, морфологічні, синтак­сичні та ритмомелодійні засоби.
1. Лексичні засоби. Це повторення слів, уживання особових і вказівних займен­ників, займенникових прислівників тощо, наприклад. 2. Морфологічні засоби. Це співвідношення видо-часових і способових форм
дієслів-присудків, наприклад. 3. Синтаксичні засоби. До них належать порядок слів і речень, паралелізм по­
будови окремих речень тощо, наприклад.

З огляду на спосіб зв’язку між реченнями розрізняють два структурні типи склад­них синтаксичних цілих: з ланцюжковим (послідовним) зв’язком компонентів і з паралельним зв’язком компонентів.
1. Складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком компонентів. Найпо­ширеніші у мовленні. За такого зв’язку розгортання думки відбувається послідовно, кожне наступне речення доповнює попереднє; засобами зв’язку між реченнями є лексичні повтори, займенники, займенникові прислівники тощо. Найбільш самостій­
ним є перше речення, наступні речення послідовно «чіпляються» одне за одне. 2. Складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком. Характеризуються тим, що між реченнями однорідного складу чи подібної будови зв’язки дуже близькі до тих, що наявні між частинами складносурядних і безсполучникових складних речень
з однорідними частинами. Таким реченням властива відносна самостійність. Вони по­єднуються передусім семантично, але певну роль відіграє і співвідношення видо-ча-сових форм дієслів-присудків. Ними передаються незалежні одна від одної події, які відбуваються одночасно, наприклад. Паралелізм зв’язків грунтується на семантичних відношеннях переліку, зіставлен­ня, протиставлення, що часто супроводжуються структурним паралелізмом частин. Надфразні єдності з паралельним зв’язком компонентів використовуються пе­редусім для опису одночасності чи послідовної змінюваності подій, явищ.
У межах одного складного синтаксичного цілого можуть поєднуватись ланцюж­ковий і паралельний зв’язки компонентів.
Розмежування складного синтаксичного цілого й абзацу

Від ССЦ слід відрізняти абзац як засіб членування тексту на композиційно-стилістичних засадах.

ССЦ і абзац можуть збігатись. Одне ССЦ може мати кілька абзаців. В одному абзаці може бути кілька ССЦ.

24.  Абзац як одиниця членованості тексту. Функції абзаців.

Абзац – це відносно закінчена, зовнішньо обмежена двома відступами цілісна одиниця тексту, що відтворює його композиційно стилістичне членування.

Абзац – композиційно – стилістична одиниця членування тексту. Як абзац може слугувати окреме слово і речення. Види абзаців: 1) аналітико – синтетичний ( пояснювальна частина на першому плані, а в кінці абзацу - висновки); 2) синтетико – аналітичний (починається із загальної фрази, яка потім розгортається і пояснюється); 3) кільцевий (коли перша і остання фрази абзацу перегукуються, майже однаково); 4) композиційне зіткнення (перше висловлювання робить посил на попереднє, а друге на наступне); 5) стрижнева фраза (міститься логічний висновок або уявлення про нову мікротему).

Функції абзацу: 1) Логіко – смислова (виділення абзацу за змістом); 2) експресивно – емоційна 3) акцентно – видільна (виділення головного на думку автора).