Реферат

на тему:

Голосні фонеми української мови.

Система голосних фонем

Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській

мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній

фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні)

ознаки: чис тий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

 Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є — и — і; у задньому — відпо відно: а — о — у.

За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого

піднесення, и — високо-середнього, є та о — середнього, а —низького. Але якщо брати до уваги відносне положення

язика при творенні різних суміжних звуків у кожному

ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук

середнього піднесен ня (між і та є), а є —низького. Саме

так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.

Розташування голосних відповідно до їхнього творення і

сприймання схематично можна зобразити так:

Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних заднього Ряду (а —о, о —у).

Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед — таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені.

Наголошений голосний вимовляється з більшою си лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.

Ненаголошені голосні в українській мові не редуку ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра чають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних:

є — и: село [сеил6], директор [диеректор];

и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим];

а -    о: погони *[пагони] замість [погони];

о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].

Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.

Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий — і. Тон голосних зростає в такому порядку: у —о —а —є —и —і (приблизно 700 — 800—1 200—1 600-1 900 - 2 200 Ги).

Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.