Суфікс виконує словотвірну або граматичну (формотвірну) функцію в слові. Граматичні суфікси утворюють форму чоловічого та середнього/жіночого роду особових дієслів минулого часу, форму доконаного виду дієслова, форму інфінітива, форму дієприкметника, форму дієприслівника, форму вищого/найвищого ступеня прикметників, прислівників.

Утворює нові слова переважно шляхом приєднання до твірної основи, рідше – до слова. В українській мові близько 400 суфіксів, понад 20 з них запозичено з інших мов.

За характером словотвірного значення і функції суфікси поділяються на мутаційні (від лат. mütätio — зміна),  транспозиційні та модифікаційні.

Мутаційні суфікси змінюють лексичне значення твірного слова незалежно від його частиномовної належності: -тель (виховувати — вихователь), -ниц-я  (телята — телятниця).

Транспозиційні суфікси змінюють  частиномовну приналежність твірного слова при збереженні його основного лексичного значення: -ість (ніжний — ніжність), -изн-а (голубий — голубизна), -анн-я (малювати —  малювання), -к-а (обмотати — обмотка).

Модифікаційні суфікси не змінюють ні частиномовної належності, ні лексичного значення твірного слова, а вносять у нього якісно-кількісний або емоційно-оціночний відтінок: -ець (двигун — двигунець), -к-а (ягода — ягідка), -як (вишня — вишняк).

В українській мові один і той же суфікс може виконувати не одну, а кілька функцій: -к-а — мутац. ватяний — ватянка, транспоз. підтримати — підтримка, модиф. п'яниця — п'яничка; -ик — мутац.  взуття — взуттьовик, модиф. кінь — коник.

Суфікси, як і закінчення, частково виражають також  граматичне значення слова, тому вони мають  лексико-граматичну семантику (суфікси -ець, -ин, -ар виражають граматичне значення чоловічого роду).

За відношенням до морфонологічних явищ суфікси  поділяються на усічувані й усікаючі. Усічувані — це такі суфікси у складі твірного слова, які в процесі творення похідного  слова усікаються (випадають) і не входять до його складу. До постійно усічуваних належать: 1) інфінітивний суфікс -ти  (читати – читач); 2) предметний суфікс -к-а (Варварівка — варварівський); 3) прикметниковий суфікс -ськ-ий (ялтинський — ялтинці). Усікаючі — це твірні суфікси, які при творенні похідних витискають (усікають) в основі кінцевий звук чи морфему, що заважають поєднанню твірних елементів.

Наприклад, у слові таращанці суфікс -ц- є усікаючим. бо він витиснув у твірному прикметнику таращанський суфікс -ськ- (пшращанський — таращанці). До усікаючих належать: суфікс -6-а (ворожити — ворожба), суфікс -ан-ий, -ун (цитувати — цитований, кричати — кричун).

Конфікс – морфема, що має неподільне значення, але складається з двох частин, що розташовані перед коренем і після нього (суфікс, постфікс): міжбрівний, навприсядки, поблискувати, прикордонник. В українській мові функціонує близько шести десятків конфіксів (одвірок, окраєць, сутінок).

Інтерфікс – 1) сполучна морфема, що з’єднує частини складного слова; 2) морфема без самостійного значення, що розташована між основою і словотворчою чи граматичною морфемою. Семантика інтерфіксів не залежить від кореневих морфем і має одне загальне значення «поєднання».

Інтерфіксом може бути один звук чи звукосполучення [душанб(ин)ський]. В українській мові налічується близько тридцяти інтерфіксів. Вони сприяють засвоєнню запозичених слів і перетворенню їх на твірні основи [шосе(й)ний]. Виділяють інтерфікси продуктивні (-о-, -и-, -е-, -л-, -в-, -ів-, -й-, -н-): жи(в)ити, реле(й)ний, бува(л)ець; малопродуктивні (-а-, -ою-, -с-): спорт(с)мен.

Найтиповішим і найпродуктивнішим місцем інтерфіксу всучасній мові є межа твірної основи й суфікса або межа двох основ у складному слові.

Флексія – словозмінний афікс, що виражає у словоформах української мови граматичні значення відмінка, роду, числа, особи, часу і способу. Флективні морфеми приєднуються до основи слова. Кінцеві словотворчі морфеми прогнозують парадигму флективних морфем. Значення флексії не входить до лексичного значення слова. Флексія завершує морфологічне оформлення слова і характеризує його в синтаксичному аспекті форму. Флексія як показник граматичного значення протиставляється основі як носієві лексичного значення.

На відміну від суфіксів, префіксів, постфіксів, яких у слові може бути кілька, флексії – не більше одної. Винятком з цього правила є двокореневі числівники з «сто» та іменники, прикметники, утворені редуплікацією.

У ряді випадків флексія виконує роль словотвірного афікса, зокрема, при субстантивації прикметників: учений, черговий, де морфема –ий вказуючи на граматичні значення, виступає в ролі словотвірного афікса і вказує на перехід слова до іншої частини мови.

Постфікс – аглютинативна морфема, що стоїть в абсолютному кінці/початку слова (бо, но, будь, небудь). Посфікси є складовою лексичного значення слова.

Афіксоїд – проміжна морфема, частина складного чи складноскороченого слова, здебільшого співвідносна з повнозначним словом. У позиції суфіксів афіксоїди називають суфіксоїдами (сильнодіючий), у позиції префіксів – префіксоїдами (водозбирний). У префіксоїдів і суфіксоїдів інша природа значення, оскільки утворені з коренів, наділених лексичним значенням.