Реформування національної системи освіти в Україні, моде­рнізація всієї шкільної справи неможливі без опори на на­родні традиції виховання, на етнопедагогічні основи.

Народна педагогіка з покоління в покоління відтворює образ народу в його кращих рисах. Поки вона жива - живий і народ, який її створив. Використання народної педагогіки — неодмінна умова подальшого розвитку наукової педагогіч­ної теорії і практики, надійний орієнтир у створенні вихов­ної системи, адекватної потребам українського державотво­рення й формування високоосвічених, духовно багатих і мо­рально стійких особистостей, гідних громадян демократич­ної європейської держави.

Виховання й освіта в нашому демократичному суспільстві не можуть ефективно функціонувати без етнопедагогіки, бо вона є педагогікою національного розвитку, піднесення, від­родження та етнічного самовиховання. Вона творить особис­тість патріота, сина народу з почуттям національної гордості, людської гідності, національної свідомості та самосвідомості.

Етнопедагогіка є педагогікою національного спасіння. Це найголовніша конструктивна творча духовна сила в житті української нації. Серцевиною етнопедагогіки, її душею є любов. Любов до дітей, праці, культури, традицій, обрядів, зви­чаїв, рідної мови, свого народу, своєї Батьківщини - України.

Збагачуючись знаннями з етнопедагогіки, учитель зможе глибше зрозуміти душу дитини; таку неперевершену при­родну колиску її виховання, як сім'я; стати справжнім ви­хователем такого дорогоцінного суспільного дару, як діти.

Визначальне значення мають три принципові настанови основоположника вітчиз­няної педагогіки Костянтина Дмитровича Ушинського:

а.       Народ має свою особливу характеристичну систему виховання.

б.      У душі людини риса національного корениться глибше за
інші.

в.               Виховні ідеї кожного народу наповнені національним біль­ше, ніж будь-що інше.

·         Волков Г.Н. Этнопедагогика: учеб. для студ. сред. и высш. пед. учеб. заведений. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 176 с.

·         Мосіяшенко В.А. Українська етнопедагогіка: Навч. посіб. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005.- 174 с.

·         Лозко Г.С. Українське народознавство. – 2-е вид., доповнене та перероблене. – К.: Вид. АртЕК, 2004. – С. 391-406.

·         Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К.,1996. – 170 с.

·         Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К.,1997. – С.70 – 73

·         Українська етнопедагогіка: Навчально-методичний посібник / За ред. акад.. В. Кононенка. – Івано-Франківськ, 2005. – 508 с.

·         Гнатенко П.І. Український національний характер. – К.: « ДОК-К», 1997.

·         Духнович О. Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских. – Львов, 1957. – ч. 1. – 102 с.

·         Етнографія України: Навч. посібник / За ред. С.А. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – 504 с.

·         Измайлов А. Народная педагогика. М., 1991.

·         Українська етнологія: Навч. посібник / За ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2007. – 400 с.

·         Баран В.Д., Баран Я.В. Історичні витоки українського народу. – К., 2005

·         Губко О.Т. Психологія українського народу. В 4 книгах. Книга перша . Психологічний склад проукраїнської народності. – К.: ПВП «Задруга», 2003.

·         Нельма О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – 368 с.

Педагогіка - це наука про виховання людини як соціально організовану діяльність.

Термін «народна педагогіка» в науковий обіг ввели О.В. Дух-нович та К.Д. Ушинський. Народна педагогіка — це галузь педагогічного досвіду народу, яка розкриває його погляди на мету, завдання, форми, методи та засоби навчання і виховання. Автор народної педагогіки - народ.

Українську народну педагогіку розглядають як систему ем­піричних знань, засобів, принципів та вмінь, вироблених і засто­совуваних українцями в навчанні і вихованні підростаючих по­колінь. Вона передувала педагогічній науці і стала її основним першоджерелом. Народна педагогіка - це усний багатотомний підручник виховання, що з найдавніших часів зберігається в пам'яті народу і передається від покоління до покоління.

Українська народна педагогіка своїм корінням сягає в сиву давнину, у життя, побут, звичаї, вірування українських племен ще до заснування Київської держави, які, за словами літописців, «мали кожде своє: обичаї, закони і науку батьків своїх і свої норови кожде». Вона постала й знайшла своє поетичне виражен­ня в усній народній творчості - прислів'ях, приказках, піснях, билинах, притчах, казках, міфах, традиціях, звичаях, обрядах, ри­туалах і святах.

Цінність народної педагогіки - в її органічній єдності з укла­дом життя народу, його історією, культурними і побутовими тра­диціями. Ідеї та засоби народної педагогіки глибше і повніше втілюють у собі людську духовність. Народна педагогіка є неви­черпною скарбницею виховних засобів, головні серед них - це рідна мова, фольклор, міфологія, символіка, народне мистецтво, національні традиції, звичаї, обряди, народні ігри та іграшки тощо.

Поняття «етнопедагогіка» в науковий обіг ввів чуваський педагог Г.Н. Волков у 70-х роках XX ст. За його визначенням, етнопедагогіка - це наука про народну педагогіку, про народну школу, досвід народу щодо виховання підростаючого покоління, про його педагогічні погляди, про педагогіку побуту, родини.

Етнопедагогіка з'ясовує можливості й шляхи реалізації про­гресивних ідей народу в сучасній практиці, досліджує способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педа­гогічною наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і з'ясовує їх відповідність сучасним за­вданням виховання.

Етнопедагогіка - це система цілей, завдань, принципів, мето­дів, форм організації процесу становлення молодого члена суспі­льства і підготовки його до життя в структурі національно-етні­чних поглядів, норм і звичаїв окремого народу, етносу.

-          Фашистська вдача — собача.

-          Вдача собача: не брехне, то й не дихне.

-          Вдача овеча, по-овечи й мекече.

-          Воскова вдача — як до тепла, так і тане.

-          Сила баз голови шаліє, а розум без сили мліє.

-          Треба розумом надточити, де сила не візьме.

-          І сила перед розумом никне.

-          Людиною стати – мистецтво.