I.Загально-дидактичне поняття

II.Специфічні методи навчання літератури

III.Прийоми реалізації методів навчання

IV.Види діяльності учнів у процесі реалізації кожного методу

Метод навчання – спосіб організації навчально-виховної діяльності – взаємопов’язаний – між вчителем та учнем, спрямований на досягнення навчання.

Класифікація методів навчання:

1. Методи навчання, що визначають за джерелами знань:
   1. Словесні
   2. Практичні
   3. Наочні
2. Зумовлені формою забуття знань:
   1. Лекція
   2. Бесіда
   3. Самостійна робота
3. Методи обґрунтовані характером діяльності вчителя та учня під час організації навчального процесу:
   1. Метод творчого читання
   2. Метод евристичної бесіди
   3. Метод дослідницький
   4. Метод репродуктивний. Прийоми реалізації:
      • слово вчителя;
      • лекції вчителя;
      • складальний конспект;
      • підготовка і виступ з повідомленням;
      • перегляд уривку з кінофільму

Види діяльності учнів:

• індивідуальні і колективні повідомлення;
• складання тез;
• усні або письмові виступи;
• презентації.

Метод творчого читання пов'язаний з організацією правильного читання в класі й вдома (грамотно, вдумливо, виразне читання вчителем чи учнем, художнє читання, читання в особах, повторне читання, читання вголос чи про себе, читання ланцюжком (малі літературні жанри).

Метод евристичної бесіди (читання з коментарем, народознавчий, історичний) – бесіда з запитанням, які повинні нести навідний характер. Кожне запитання повинно конкретизувати, розшифрувати або поглибити запитання попереднє. Така побудова системи запитань  сприяє логічній побудові бесіди. Кожне запитання бесіди має супроводжуватися декількома запитаннями, які передбачають ту відповідь, але по іншому сформульовані. Такий підхід дозволяє уникнути переказу тексту, стимулює його осмислення, спонукає до роздумів.

Мета використання евристичної бесіди:

1. з'ясувати рівень розуміння художнього твору;
2. визначити доступні для розуміння учнів уривки і складні, які треба проаналізувати на наступному етапі художнього твору;
3. налаштувати учнів на ідейно-естетичне осмислення художнього твору.

Використовуються три типи запитань:

• на рівень загального сприйняття (про що розповідається, що зображено);
• питання щодо поетики (як зображуються події, яку реакцію викликають);
• загальні запитання щодо ідейно-естетичного змісту художнього твору (що взяли для себе з тексту, чому було цікаво).

Прийоми реалізації:

• бесіда за планом (складаються вчителем, учнями);
• вільна бесіда;
• бесіда за запитаннями.

Види робіт:

• складання плану вдома;
• індивідуальні та групові плани

Прийом зіставлення – різні літературні епохи, два тексти одного автора, життєві та творчі шляхи письменника, історія створення сюжетів і художніх творів, художнього образу творів, теоретико-літературні поняття, ступінь значення творчості авторів, зіставлення історичних подій зображення у творі та в реальному житті.

Метод дослідницький – застосовується з метою навчити учнів, науково організувати навчання літератури, слідкувати за тим, що зображується і як зображено, поглибити розуміння ідейно-естетичного змісту художнього твору, проаналізувати структурні компоненти тексту (композиція, сюжет, тема, тематика, ідейно-естетичний зміст, проблематика), історичні дослідження, мистецтвознавчі, розв’язання дослідницьких питань і завдань, постановка.

Критичне й аналітичне розвивається, стимулює інтерпретаційну діяльність.

Принципи (засадничі положення аналізу художнього твору):

• міжмистецькі зв’язки (кіно, театр);
• особистісний;

Ідея Є.Пасічника: «Шкільний аналіз художнього твору за своєю природою, повинен бути більш особистісним ніж літературознавчі дослідження, він передбачає право кожного читача на особисту інтерпретацію кожного тексту, яка зумовлена багатьма чинниками: рівень життєвого досвіду, чуттєвого, досягнені знання, читацька культура, досвід».

• Кількість та якість;
• Принцип цілісності;

Обстоювали літературознавці, лінгвісти та методисти стверджували – осмислення художньої доцільності окремих елементів художнього твору, використання письменників, на тлі його ідейно-естетичної єдності в системі конкретних історичних та загальнолюдських вимірів,форм, забезпечується за умовами повного сприйняття тексту і сприяє поглибленню читацьких реакцій і читацької рефлексії.

• принцип єдності змісту (що зображується) і форми (як зображується) – розкривається своєрідність твору як мистецького явища з притаманними йому внутрішніми художніми закономірностями, дослідження взаємозв’язку елементів його змісту і форми, їх взаємопроникнення у творі зумовлене не лише художнім задумом письменника, а й рівнем розвитку літературознавства, навчально-методичним комплексом, пропозицію вивчення художнього твору за уривками, сучасна наука позначається як некваліфікована, тому вчителям доводиться самостійно створювати для реалізації цього принципи;
• контекстний принцип в аналізі художнього твору (передбачає розгляд твору на тлі історії конкретної національної літератури в контексті світового літературного процесу вивчення художніх творів різних літературних родів, втілює внутрішній ліричний твір, дійові особи розвиваються в дії, що й зумовлює вибір певної методики;
• принцип багатозначності (М.Бахтін) – художній твір має стільки значень і інтерпретацій стільки й читачів. Тому єдиного тлумачення у художньому творі не може бути. Аналіз літературного тексту на основі цього принципу перебачає індивідуальні можливості, тому з великого спектру ідейно-естетичного змісту учні здатні вибирати ті, які сприймаються найкраще. Завдання вчителя розшифрувати і поглибити індивідуальне сприйняття.
• Принцип толерантності – здійснений на основі особистісного та діалогічного принципів, протистоїть авторитарності, одноманітності та будь-які догматичні висновки. Є.Пасічник: стандартизування спричиняє не лише те, що художні цінності не набувають для учнів особистісного значення, у них поступово притуплюються емоційна чутливість і виробляється своєрідний дальтонізм. Під час аналізу вчитель на основі його літературного тлумачення, вікових, індивідуальних потреб учнів, їх інтересів, а також рекомендацій шкільної програми обирає певну концепцію аналізу художнього твору. Враховуючи індивідуальний характер художнього сприйняття, важливо уникати категоричності і догматичності;
• Діалогічності принцип – художня книга, учні класу.

Функції шкільного аналізу твору:

• когнітивна (пізнавальна) – засвоєння літературних знань, формування читацьких умінь та навичок у процесі аналізу;
• естетична – забезпечення розгляду художнього твору як мистецьке явище;
• виховна – виховання читацьких потреб і інтересів особистості;
• мотиваційна функція – полягає у формуванні мотивованого звернення до аналізу художнього твору загалом
• аксіологічна – виявляє духовні цінності потенціалу художнього твору;
• рецептивна – пізнання світу і себе через прочитане;
• комунікативна – встановлення діалогу між художнім твором, автором, читачем та іншими читачами.