Слово про Майка Йогансена годилося б почати з ви­значення його місця у літературному процесі 20— 30-х років, тобто з повстання і розвитку романтичної течії в українському соціалістичному мистецтві. Але ім’я цього визначного поета настільки призабуте (на­віть після реабілітації не вийшло жодного видання його творів, крім кількох п'єс для дітей), що є потреба нагадати біобібліографічні дані.

Михайло Гервасійович Йогансен (псевдоніми В. Вецеліус, М. Крамар) народився 16(28) лютого 1895 р. в м. Харкові у сім’ї вчителя німецької мови, що по­ходив із Латвії (в окремих матеріалах є вказівка на його шведське чи норвезьке походження). Май­бутній поет скінчив гімназію, історико-філологічний факультет Харківського університету, як він сам зга­дує: «Захоплювався книжками з філософії. Рік 1919 — під враженням денікінщини поклав різку лінію у світо­гляді; пристав до марксівського. Тоді ж почав писати вірші українською мовою: раніше писав російською».

Вперше, і досить активно, М. Йогансен заявив про себе у 1921 р. у журналі «Шляхи мистецтва».

В українську радянську літературу він прийшов, сказати б, у «другому ешелоні», разом і із В. Сосюрою та М. Хвильовим. Утрьох вони й підписали відомий універсал» у збірнику «Жовтень» (1921). Тоді ж вийшла перша поетична книжка поета «Д’іорі». За нею побачили світ «Кроковеє коло» (1923), «Ре­волюція» (1923), «Пролог до комуни» (1924), «До­робок» (1924), книги прози, літературознавчі дослід­ження «Елементарні закони віршування» (1922), «Як будується оповідання» (1928). Остання викликала безліч критичних стріл на адресу автора за деякі формалістичні тенденції та парадоксальні тверд­ження.

На 1929 рік припадають його виступи із творами для дітей (переважно у прозі). Того ж року — дві книжки гуморесок «Луб’яне решето» та «Салонні зай­ці», що вийшли у гумористичній серії «Весела книжка». Тоді ж Майк Йогансен починає працювати у жанрі нарису і так званої «химерної» прози, про що свід­чить назва повісті «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобо­жанську Швейцарію» (1930). Поетичний набуток то­го часу умістився в новій збірці «Ясен» (1930).

Не перераховуючи всіх дальших публікацій — вір­шів, прози, творів для дітей,— назвемо кілька най­головніших, а серед них були і «підсумкові» книжки; «Балади про війну і відбудову», «Поезії, т. 1», «Подо­рож у Дагестан» (усі — 1933) і вже останні, в Кос-Чагил на Ембі» (1936), «Джан та інші оповідання» (1937).

Автор цих рядків добре знав Майка Йогансена, більше того, любив його. Це був міцний і добро­зичливий чоловік, мисливець і рибалка, мандрівник, вчений-лінгвіст. Михайло Гервасійович викладав у нас, в Інституті профосвіти (згодом — університеті), загальне мовознавство. Інтелігент нової формації, він був невтомним шукачем та експериментатором у пое­тичному мистецтві.

Був членом літературних організацій «Гарт»,Вапліте, «Техно-мистецька група А», згодом став чле­ном Спілки радянських письменників України.

За сімнадцять років активної творчої діяльності письменник видав вісім збірок віршів, десять книжок прози, в тому числі дві — гуморесок, п'ять книжок нарисів. До цього слід додати чотири збірки для дітей, ряд перекладів.

В усьому цьому доробку (саме Йогансену належить заслуга введення цього слова у літературний вжиток) найважливіше місце належить поезії. Хоч з передмови до підсумкової збірки відчувається, що свою поетичну програму він вважав в основному вичерпаною, та хтозна, як би склалась його дальша доля, куди б іще сяг­нула творча уява, якби життя письменника раптово не обірвалося внаслідок обмови його чесного імені та репресій в часи сталінізму (27.Х.1937).

Досить багато писала про Йогансена й критика. Він належав до романтично-революційної течії, мав неповторні риси творчого обличчя, свої теми, коло образів, свій стиль, про що ми скажемо згодом. Відомі критики О. Білецький,   О. Дорошкевич, М. Доленго, Д. Загул (Тиверець, Майдан), М. Зеров, Б. Ко­ряк, О. Лейтес, А. Лебідь,   П. Филипович, А. Шамрай, Ф. Якубовський говорили про нього як про майстра, хоч і вказували на різні похибки та невиправдані новації.

Наведемо дві такі характеристики:

«...Йогансен — це типовий ювелір словосполучень, талановитий копач словесних надр, філолог поезії. Майстерність його в царині алітерацій — безперечна. Він спочатку здається рафінованим декадентом Верленівського типу...». Але далі критик, навівши строфу його «Жовтневого маршу» як зразок переходу «від осінніх барв до сурмових звуків», вважає, що «Йоган­сена, ювеліра-філолога, перемагнетила епоха Жовтня» «О. Лейтес), Інший відомий критик, В. Коряк, у своєрідному есе «Шість і шість» (1923) дає стислу, але змістовну характеристику поета: «Майстер слова. Ювелір форми. Пише дивно. Залюблений у Комуну соромливо й інтим­но. Роздум бере гору над уявою. Що дасть — не знати. Перед ним, як то кажуть, ціле життя, а гевал з нього добрячий, хоч і пише про хвору душу. Дуже вчений, і це біда його і козир воднораз».