Фонетика (від. гр. Fonetikos — звуковий, голосний) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, його фонетичну систему. Фонетика вивчає звуки людської мови, їх фізичні властивості, способи творення звуків і їх функціонування, звукові зміни в мові й закономірності цих змін.

Фонетика - це розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мови та різноманітні звукові зміни, що відбуваються у мовленнєвому потоці. (Караман Станіслав Олександрович)

Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують. Послідовне розміщення звуків передає конкретні лексичні значення. При порушенні звичайної послідовності розміщення звуків, створюється беззмістовне звучання.

Об'єктом вивчення фонетики є:

1) фонетичні одиниці;

2. фонетичні засоби;

3. фонетичні процеси;

4. закони сполучуваності фонетичних одиниць;

5. членування мовного потоку.

Звуки мовлення характеризуються:

1. Явище акустичне (фізичне) — виникають у результаті коливання повітря і розрізняються за: тембром, силою. висотою, довготою.

2. Явище артикуляційне (анатомо-фізіологічне) — оскільки творяться мовними органами людини за участю центральної нервової системи (ЦНС).

3. Явище функціональне (лінгвістичне) -на основі аналізу мовленнєвого потоку можна переконатися: людина вимовляє величезну кількість звуків, однак людина усвідомлює ті, які служать для побудови й розрізнення слів.

Для об'єднаня найменших фонетичних одиниць у більші, служать фонетичні засоби:

1. наголос

2. інтонація

Афоризми про мову:

1. Кордони моєї мови означають кордони мого світу. (Людвіг Вітгенштайн)

2. Потворних мов не існує. Я слухаю кожну мову так, наче вона - єдина, а коли  я чую про мову, що зникає, це спустошує менет так само, наче йдеться про загибель Землі. (Еліас Канетті)

3. Раби — це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.
   (О. Пахльовська)

Предметом фонетики слугує вся фонетична теорія, теоретичне трактування фонетичних одиниць, засобів, процесів, їхніх функції, особливостей та закономірностей.

Зв'язок фонетики з іншими дисциплінами:

1. Орфоепія (правила вимови звуків);

2. Лексикою (звук є будівельним матеріалом для слова);

3. Графіки (написання);

4. Морфеміка і словотвір (будова слова);

5. Орфографія (написання слова);

6. Морфологія (частини мови);

7. Синтаксис

8. Система стилістичних прийомів (орієнтована на передачу змістового та емоційного стану)

Зв'язок фонетики з не мовознавчими дисциплінами:

1. Фізика (акустика);

2. Анатомія, фізіологія (творення звуків, будова мовленнєвого апарату);

3. Психологією

Галузі фонетики як науки:

1. Загальна фонетика — вивчає загальні особливості, харакиерні для звуків усіх мов;

2. Конкретна фонетика — вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов.

3. Зіставна фонетика — виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах мови та просодичних засобах двох чи більше мов.

4. Описова фонетика (дискретична, статична) — вивчає звукову систему мови на певному етапі її розвитку і функціонування, тобто в синхронії.

5. Історична фонетика — встановлює формування звукової системи упродовж кількох століть та періодів.

Методи дослідження описової фонетики:

Експериментальні методи: а) суб'єктивний (спостереженн та самоспостереження); б) об'єктивних (за допомогою приладів). Експериментальна фонетика — спеціальна мовознавча дисципліна.

В екпериментальній фонетиці виділяють такі методи дослідження:

1. Палатографія - визначає місце контактування язика з піднебінням при звукоутворюванні.

2. Тензопалатографія — вимірювання сил артикуляції

3. Рентгенографія — визначається положення органів мовлення у їх динаміці.

4. Осцилографія — тривалість, висота, інтенсивність звука.

5. Спектографія — здійснюється розкладання відрізка мовлення на складові звукові коливання.