За походженням із дієприкметниками безпосередньо пов’язані незмінні предикативні форми на –но: виконано, зроблено, прибрано; -то: розбито, розмито, забуто. Це морфологізовані короткі дієприкметники сер. Роду з колишнім значенням –о, в результаті втрати якого форми сер. Роду опинилися поза парадигматичними зв’язками з формами чол. роду й жін. Роду, а також відмінковими формами однини й множини.  Важливо підкреслити, що віддієприкметникові форми на –но, -то повністю втратили ознаку прикметниковості, тобто атрибутивне значення, у зв’язку з чим вони протиставляють родовим формам дієприкм., а саме: траву скошено – трава скошена, сорочку вишито – сорочка вишита.

         В українській мові абсолютно переважають розглядні форми, співвідносні з погляду творення з перехідними дієсловами док.виду, які позначають дії, спрямовані на відповідні об’єкти. Семантико-синтаксичну специфіку перехідних дієслів зберігають форми на –но, -то. У випадках заперечення залежний компонент з об’єктною виступає у формі Р.в., н-д: Та це ж плавби не визначено строку (Л.Костенко).

         Щодо синтаксичного функціонування окремий тип становлять тричленні конструкції, до складу яких, крім відповідної дієслівної форми і залежного компонента, вираженого іменником у формі Зх.в., входить також залежний компонент – ім. або займенник у формі О.в., н-д: Гостями було багато випито щербету і з’їдено цілі купи ласощів (П.Загребельний).

         Однак трапляються випадки функціонування  відповідних форм, співвідносних з неперехідними дієсловами, н-д: У хаті було накурено, під стелею слався синюватий димок (Є.Гуцало).

         Форми на –но, -то можуть також співвідноситись із зворотними дієсловами, н-д: Спеки налито (налилося) по вінця, вітрець не дмухне (О.Гончар).

         Ці форми привертають увагу мовознавців упродовж тривалого часу насамперд з погляду генезису в граматичній системі укр.мови і особливостей функціонування у відповідних синтаксичних конструкціях [4, 396].

Окрему групу пасивних дієприкм. становлять предикативні форми на –но (-ено), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.

         Утворюються предикативні дієприкметникові форми. Як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів –н-, -ен-, -т- та суфікса –о: прочита-ти – прочита-н-о, сказа-ти – сказа-н-о, зби-ти – зби-то.

         Як і дієслова, форми на –но (-ено), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка: «Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М.Коцюбинський).

         Предикативні дієприкметники на –но (-ено), -то – невідмінювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано доповіді підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції» [7, 234].

         Безособові форми на –но, -то – це незмінювані дієслівні форми, які утворені від пасивних дієприкметників минулого часу з суфіксами –н(ий),          -т(ий) шляхом заміни закінчень суфікс –о: збудований міст – збудовано міст, прожитий вік – прожито вік. Ці форми виражають дію невідомої або неназваної особи.

         На відміну від дієприкметників, безособові форми не вказують на ознаку за дією, а самі виражають дію, яка поширюється на якийсь предмет. При них обов’язково стоїть додаток у Зн.в. без прийменника (тобто прямий додаток).

         При безособових формах на –но, -то суб’єкт дії може бути виражений субстантивованим словом або іменником в О.в. [9, 272]

         Безособова форма на –но, -то вживають замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. А за своїм значенням безособова форма виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закінчено (О.Донченко) [8,401]

         У СУМ вживаються співвідносні з пасивними дієприкм. незмінні форми  на –но, -то: подано, розбито. Ці форми можуть означатися словами з обставинним значенням (іменниками, прислівниками), н-д: посіяно в полі, зроблено вдало, помічено недавно.

         Незмінні предикативні форми, мають значення виду (писано – написано, бито - збито) і мають здатність керувати відмінковою формою залежного іменника: Зх.в. (або Р.в.) прямого об’єкта, орудного знаряддя або засобу дії та давального суб’єкта, н-д: запрошено його, написано пером, тобі показано (щось, кимось), синові велено (щось, кимось) [3, 280].

         Предикативні форми на -но, -то виконують функцію присудка у неозначено-особових реченнях: Аргументи  вичерпано; Тему розкрито.

         3 пасивними дієприкметниками єднає присудкові форми на -но, -то семантична ознака — вираження пасивності дії та структурний елемент — суфікс пасивності -н і –т.

         Як і іншим дієслівним формам, присудковим формам –но, -то властива кореляція за видами: переказано — переказувано, топлено—натоплено. Форми на -но, -то зберігають характер дієслівного керування: розроблено проект, піднесено прапор, сказано всім. За характером семантики і потребами передачі інформації присудкові форми на -но, -то виражають дію  минулу, перехідну, пасивну. Тому кореляція за цими  значеннями серед форм на -но, -то відсутня. Проте функція  присудка дозволяє їм брати участь у вираженні значення

майбутнього часу: донесення буде передано.

         Завдяки своїй  семантиці та морфологічній специфіці, вони не мають значення теперішнього часу [5, 238].

         В українському мовознавстві запропоновано дуже багато термінологічних

найменувань цих форм, що зумовлено їхньою різною мотивацією. Залежно від

типу мотиваційної ознаки вирізняють:

1) терміни, які лише фіксують наявність цього граматичного явища: форми на -но, -то [Булаховський 1948: 34; Жовтобрюх 1984: 179];

2) терміни, які безпосередньо вказують на зв'язок форм на -но, -то з 

дієсловом: дієслівні форми на -но (-єно), -то [Чирва 1977: 4]; безособові дієслівні  форми на -но, -то [Курс 1951: 17];

3) терміни, що встановлюють лише дієприкметникове походження форм на -но, -то або якусь ще й іншу ознаку: дієприкметники на -но, -то [Затовканюк

1984: 11]; дієприкметникові форми на -но, -то [Леонова 1983: 238]; предикативні дієприкметники на -но (-єно), -то [Гнатюк 1982: 61]; незмінні віддієприкметникові предикативні форми на -но, -то [Украинская грамматика 1986: ПО];

4) терміни, які визначають форми на -но, -то за їхньою синтаксичною 

функцією: присудки на -но, -то [Булаховський 1948: 34]; присудкова форма на -но, -то [Курс 1951: 64; Русанівський 1993: 158]; віддієприкметникова  присудкова форма на -но, -то [Бевзенко 1954: 188];

5) терміни, в основу яких покладено їхній становий характер: пасивна 

форма на -но, -то [Андерш 1987: 35];

6) терміни, що відображають особливості речень, до складу яких входять

форми на -но, -то: безособові речення (конструкції) на -но, -то [Курс 1951: 66;

Синтаксична 1968: 187];

7) терміни, які вказують на предикативний характер форм на -но, -то або

на ще якусь ознаку: предикативні форми на -но, -то [Болюх 1992: 46; 

Вихованець 1993: 82; Каранська 1992: 129; Пугач 1996: 16]; предикативні (присудкові) слова на -но, -то [Русанівський 1977: 108]; незмінні предикативні форми на -но, -то [Дудик 1973: 77], предикативи на -но, -то [Слинько 1994: 206]; безособовопредикативні форми на -но,-то [Плющ 1986: 120];

8) терміни, що відбивають часову співвіднесеність форм на -но,-то: перфект на -но, -то.

З-поміж цих численних термінів найуживанішим став термін «предикативні форми на -но, -то». [10, 289]

1.     Сучасна українська мова: Завдання і вправи: навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип./ П.С.Дудик, В.М.Литовченко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 264 с. (Серія «Альма-матер»)

2.     Мала філологічна енциклопедія/ Уклали: О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2007. – 478 с.: іл.

3.     Сучасна українська літературна мова: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл./ С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ (та ін.); за ред.. С.О.Карамана. – К.: Літера ЛТД, 2011. – 560 с.

4.     Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред.. А.П.Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища шк., 2002. – 439 с.

5.     Сучасна українська літературна мова. Морфологія. / М.В.Леонова. – К.: Вища школа, 1983. – 264 с.

6.     Частини мови в семантико-граматичному аспекті. / Вихованець І. Р. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.

7.     Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін..; за ред. О.Д.Пономарева. – 4-те вид. – К.: Либідь, 2008. – 488 с.

8.     Українська мова/І.П.Ющук. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.

9.     Новий довідник: Українська мова. Українська література. – К.: ТОВ «Казка», 2009. – 864 с.

10.                        Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови/     І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця.— К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004.— 400 с— Бібліогр.: с. 391—398.