Лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема,  явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери  письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис.

Зв'язок стилістики з філософією виявляється у тому, що методологічною основою стилістики є філософські положення про первинність матерії і вторинність свідомості, про  суспільний характер мови, про її зв'язок з мисленням, про роль мови у формуванні і вираженні думки, про стабільність, розвиток і змінність мови як форми її існування, про єдність, взаємозв'язок, взаємозалежність і взаємозмінність ідеального змісту та  матеріальної форми як сутності і її структурної організації.

Стилістичні явища відображають не тільки емоційну і  вольову сфери людської діяльності, а й інтелектуальну, тому  стилістика пов'язана з логікою. Закони мислення, хід міркувань, логічні побудови, види логем (судження: ствердження, заперечення, спонукання, питання) знаходять вираження у мовному  матеріалі, починаючи від слова, — у реченні, надфразній єдності, у  зв'язному тексті. Логічність мовлення є його головною рисою, необхідною для успішного здійснення пізнавальної і  комунікативної функцій мови. Розрізняють логічність предметну і понятійну. Предметна логічність мовлення полягає в тому, що смислові зв'язки і відношення між мовними одиницями, які встановлюються в процесі мовлення, відповідають смисловим зв'язкам і відношенням у реальному світі. Понятійна логічність — це відображення структури логічної думки і її розвитку в  семантичних зв'язках, структурах і поєднаннях мовних елементів, які використовуються у цьому мовленні. Найпослідовніше логічність витримується у науковому стилі мови.

З усіх лінгвістичних дисциплін стилістика найтісніше  пов'язана з психолінгвістикою — наукою, що вивчає основи  мовленнєвої діяльності людини, психологію мовлення, механізми  породження і сприймання мовлення. Цей зв'язок виявляється в тому, що і психолінгвістика, і стилістика, маючи кожна свій предмет дослідження, повинні постійно тримати в полі зору не тільки мовлення, а й того, хто його породжує, враховувати тип мовця, а також того, на кого розраховане мовлення, хто його сприймає чи повинен сприйняти, тобто тип слухача, співбесідника.

Стилістика орієнтується на добірне, зразкове мовлення, а отже, гарне, і в цьому плані вона тісно пов'язана з естетикою. Стилістику з певною мірою умовності можна назвати  естетикою мови.

Естетика (від гр. чуттєво сприйманий) вивчає суть, основні закони і функціонування естетичного  (прекрасного) в природі, суспільстві, виробництві, спілкуванні, способі життя, а також форми естетичної свідомості (почуття,  сприймання, потреби, смаки, оцінки, ідеали), роль у житті суспільства вияву естетичного як найвищої форми. Зробити щоденне спілкування точним, досконалим за змістом і мовною формою допомагає стилістика. Однак вона має ще й суто  естетичне завдання — вивчати мистецтво слова і пропагувати його.

У намаганні знайти витоки добірного, гарного мовлення, яке відповідало б високим потребам сучасної доби, стилістика звертається до двох основних джерел: мовлення фольклору і мовотворчості визначних майстрів українського художнього слова — українських письменників, діячів культури.  Мистецтво українського слова виявляється в природному народному красномовстві, у живому мовленні жартунів, дотепників.