Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Стилістично-риторичні фігури: персоніфікація, алегорія

Персоніфікація (лат. регзопа — особа + іасеге — робити) — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот, тому персоніфікацію ще називають одухотворенням,
уособленням. Є підстави вважати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразнішою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних оповідок, загадок. Наприклад:
Зелена дібровонько, чого рано зашуміла? Ой як мені не шуміти? Через мене татари йдуть, шабельками бранців тнуть, ведуть волиночку, молодую україночку (Нар. балада); В хустках всміха-
ються личка жоржин, в смушках сховались коралі шипшин (О. Олесь);
Особливу художню силу мають персоніфіковані звертання: Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з тим, спитай сине море. Воно знає, де мій милий; Думи мої, думи мої. Лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.. (Т. Шевченко).
Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустичним, тактильним тощо. Елементи персоніфікації є в епітетах на зразок: глупа ніч, німий докір, сумна дорога, кучеряві хмари.
Алегорія (гр. а11е£огіа — інше говорю, іносказання) — різновид метафори. Алегорія використовується тільки в художній мові (цим вона в основному відрізняється від власне
метафори) і є зрозумілою тільки в суцільному тексті на відміну від персоніфікації. Яскравими зразками алегоричних текстів є байки, притчі, а також загадки та прислів’я.
Алегорію, або «злиття кількох метафор», можна назвати великою метафорою. Тема твору розгортається як розвиток метафоричного образу, все зображене має переносне значення:
персонажі, їхні дії, місце, час тощо. Все це виражається системою мовних засобів, що включає в себе всі інші тропи і фігурні побудови. Тому алегорію можна розглядати як складну і повну
метафору. О. Потебня зазначав, що алегорія дає в окремих означеннях загальне1. Очевидно, тому алегоричні твори, написані про певне явище в якийсь конкретний час, живуть віки, тому що
оцінки й узагальнення авторів переносяться читачами вже на іншу епоху і є актуальними в ній. Власне, вони актуальні завжди, ці алегоричні образи: коник-стрибунець, лисиця-жалібниця,
ведмежий суд, вовк та ягня та ін. Потреба в езопівській мові вічна. Алегоріями можна вважати ліричні вірші «Каменярі» І. Франка та «Досвітні огні» Лесі Українки. 

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 2783 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]