Будь-яка мова потребує охорони і турботи. Піклуватися про мову повинна кожна людина і суспільство в цілому. Свідома турбота про мову називається кодифікацією мови.

Кодифікація, пояснює словник, означає упорядкування, приве­дення до системи, до цілісного несуперечливого зводу (кодексу). У мові кодифікація — також уніфікація, упорядкування, відкидання всього чужого для літературної мови і прийняття всього, що її збага­чує.

Засобами кодифікації мови є словники, довідники з мови, підруч­ники для середньої та вищої школи, наукові лінгвістичні досліджен­ня, що встановлюють норму, твори (художні, наукові, публіцистич­ні), взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет, — талановитих письменників, учених, журналістів, артистів, дикторів. Кодифікато­ром, тобто оберігачем літературної мови, виступає вчений-мовозна-вець, письменник, журналіст, політик, диктор радіо і телебачення, артист, учитель, викладач вузу, редактор, коректор і будь-хто з нас. Кожний мовець, який володіє літературною мовою, є прикладом для інших. Але необхідно розуміти, що до деяких зразків хочеться на­близитися, а від інших — відійти. Свідомий громадянин України відповідає за долю української літературної мови, і цей обов'язок на­самперед виявляється в роботі над удосконаленням особистої куль­тури мови.

Словосполучення "культура мови" (синонім — мовна культура) уживається в кількох значеннях. По-перше, це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з ме­тою її вдосконалення. По-друге, це володіння нормами усної та пи­семної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововжи­вання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати ви­ражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.

Предметом культури мови як галузі лінгвістичного знання є су­купність і система комунікативних якостей мови, до яких належать правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доречність. Розглянемо ці якості докладніше.

Правильність мовлення — це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як "ідеал" чи прийнятий зразок. Правиль­ність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов'язковим є дотримання лексичних, граматичних