У кожній розвиненій мові дієслова становлять най- численнішу (після іменників і прикметників) групу лексем.

Дієслово — повнозначне слово, яке позначає дію, стан предмета як процес. Значення дієслів виявляються у граматичних (морфологічних) категоріях особи, виду, стану, способу, часу, а також числа і роду (мин. час, умовний спосіб).

Разом з іменниками, прикметниками дієслова фор­мують основу словникового складу мови. Вживанням дієслів задовольняється важлива потреба кожного з мовців у спілкуванні з іншими.        ^

Стилістична потужність дієслів міститься і в їх се­мантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм — способових, часових, тому що більшість дієслів має по шість форм у теперішньому і в майбутньому часах недо- конаного й доконаного видів (читаю; читатиму, буду читати; прочитаю), по три форми в наказовому спосо­бі (читай, читаймо, читайте; прочитай, прочитаймо, прочитайте), по чотири форми в минулому часі (чи­тав, читала, читало, читали) і в умовному способі (чи­тав би, читала б, читало б, читали б).

Багатство, розгалуженість дієслівних форм зумов­люють багатство й розгалуженість функцій, які власти­ві дієслівним формам.

Як засіб відтворення динаміки життя, дієслово най- частіше використовується в усно-розмовному і худож­ньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-ділово­му і науковому, бо в них ідеться здебільшого про стати­ку, про менш змінюване й дієве в природі і суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багато- векторність, найрізноманітнішу тематику широко вжи­ваються дієслова у формах минулого часу й наказового способу, то в інших стилях це простежується на-стільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нере­ально. Однак частина дієслів (телитися, ягнитися, текти, ржавіти та ін.) здебільшого позначає процеси в тваринному й рослинному світі, в неживій природі. Функціонально обмежені й інші дієслова неповної осо­бової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієсло­ва форм, зокрема форми 1-ї особи теперішнього і май­бутнього часу (чудитися, колоситися, рясніти та ін.). Безособових дієслів із загальною семантикою «стан природи» не більше двох десятків: весніти, вечоріти, видніти, вітрити, віхолити, гарячіти, дніти, дощити, зоріти, мрячити, морозити, поночіти, пустіти, рясні­ти, світати, сльотити, студеніти, хмарити, хурдели­ти, ясніти, напр.: За скелями починало ясніти, тобто світало вже (С. Васильченко). У прямому значенні без­особові дієслова не поєднуються з лексемами-іменни- ками, коли виступають назвою активного носія ознаки (суб’єкта дії або стану), бо такий носій при них немож­ливий. Власне безособові дієслова іноді вживають і у формах 1-ї й 2-ї осіб, але з метафоричним, переносним значенням. У цьому теж виявляється стилістична своє­рідність цієї групи дієслів: Баштани рясніють каву­нами, динями, гарбузами (С. Добровольський); …Ряс­нію, множусь, дихаю травою. І вся земля натягує струну… (А. Малишко). Але в реченні Рясніє в приро­ді дієслово вжито у власне безособовому значенні.

Поширеними і стилістично вагомими можуть бути такі мовленнєві процеси:

—   стилістична заміна в системі дієслівно-часових, способових і числових форм: Пишемо! замість Пиши! чи Пишіть!;

—  заміна однієї часової форми іншою: Пароплав від­пливає через годину (теп. час замість майб. часу); Паро­плав відпливав через годину (мин. час замість майб. — рідше); Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко).

Дієслова, будучи семантично й граматично дуже розгалуженою системою своєрідних повнозначних слів, винятково багаті синонімічно, бо, як правило, широко вживаються і в прямому, і в переносному значенні (див. СУМ): Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра). Інші значення переносні або ж близькі до кохати: Добра доч­ка дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Л. Глібов); або кохати в значенні «дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось»: Лукаш усю садовину ростив та кохав (Марко Вовчок); старанно доглядати що-небудь: Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Панас Мирний); виховувати, ростити кого-не- будь, старанно доглядаючи: Доню моя… Як ягідку, як пташечку, кохала, ростила… (Т. Шевченко); виношу­вати, плекати (намір, думку) тощо: Вони… вкупі кохали свої молоді наміри (Дніпрова Чайка); або синонімічне до кохати дієслово любити: відчувати глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь: Як я люблю тебе, мій рідний краю, Як я люблю твій люд (І. Франко); май­же в значенні кохати: Вміє розставатись той, хто вмів любить (М. Рильський); мати інтерес до чогось, високо цінувати що-небудь, надавати перевагу чомусь; мати нахил, пристрасть до чого-небудь: Добре жі/іть То­му, чия душа і дума Добро навчалася любить! (Т. Шев­ченко); Горпина не їла — вона змалку не любила молоч­ної каші (Панас Мирний).

Стилістичне значення, функція дієвості, перебуван­ня в певному стані особливо актуалізується при дієслір- ній однорідності. Наприклад, у реченні Та ось все стих­ло, причаїлось, наче збиралось з силами. І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страш­ним тріском завалилось на землю, церква похитнула­ся, стіни в школі розсипались. І все щезло і затихло… (М. Коцюбинський) відтворено неспокійний, динаміч­ний і збурений стан природи.

Частиномовна сутність дієслів стилістично безмеж­на, тому що вони містять безмежність миследо-мовлен- нєвої енергії, дії, вчинків.

Близьким за семантикою (значенням дії, стану) до дієслів є їх складові форми — дієприкметники, дієприк­метникові звороти і дієприслівники, дієприслівникові звороти.

Отже, чим більше в мовленні дієслів, тим значнішою є його динаміка, енергія, стилістична виразність сказа­ного чи написаного.