Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Стилістичні функції займенника

Заслуговують на пильну увагу стилістичні функції інших морфологічних одиниць, зокрема займенникових та прикмет¬никових. Займенники, як слова-еквіваленти інших частин мови, самі не мають конкретно виявленого матеріального змісту і є певною мірою узагальненими. Тому для займенників більше значення, ніж для слів інших лексико-граматичних розрядів, має контекст, той комплекс виражальних засобів, у якому зай¬менники розкриваються своїми відтінками й значеннями, реалі¬зують свої стилістичні можливості. Особливо у стилях худож¬ньо-белетристичних, зокрема в поезії, займенникові форми мають інтимізуюче, підсилювальне, оцінювальне значення: Хто може випити Дніпро, хто властен виплескати море... (М. Риль¬ський); Вставай, хто живий, в кого думка повстала!; А я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас (Леся Українка). Окремі займенникові розряди мають різну частот¬ність у різних мовних стилях.

Помічається тенденція розмежування сфери використання форми ступенів порівняння прикметників і прислівників. Аналітична форма (більш потужний, менш досконало) власти¬ва науковому стилю, а для художнього і усного мовлення при- роднішою є синтетична форма (потужніший, найдосконаліше).

Як важливий засіб стилізації народнопісенного колориту піднесеності, урочистості використовуються у художньо-беле¬тристичних стилях нестягнені форми прикметників, займен¬ників. Числівники є замкненим лексико-граматичним класом слів і до стилістичних категорій не належать, але виконують і стиле- творчу функцію у текстах наукового та офіційно-ділового сти¬лів. В інших стилях мови числівники не є стилістично виразни¬ми і часто заступаються словами інших частин мови або описо-вими зворотами, фразеологізмами кількісної семантики на зра¬зок: тьма тьмуща, мізерна чи величезна кількість, дуже багато, дуже мало, ніщо, на один зуб, граминочка, крапелька тощо.

Займенники у мові виконують функцію узагальнених замін¬ників слів іменних частин мови, бо мають дуже загальну вказів¬ну, неозначену або заперечну семантику. Однак основний ком¬понент у їх семантиці — це відносність. Завдяки їй кожний зай-менник може співвідноситися з якимись (і багатьма) словами конкретної семантики інших іменних частин мови.

Стилістика виділяє дві основні стилістичні сфери займен¬ників. Перша — це можливість у результаті заміни займенни¬ками інших слів, як правило іменних, уникати повторів, урізно¬манітнювати текст і до того ж створювати цілу гаму стилістич¬них значень (інтимізувати, виділяти, приховувати особу тощо). А друга — творення з допомогою займенників семантичного ланцюжка, внаслідок чого формується семантична і граматична зв'язність тексту. Наприклад: У нього очі наче волошки в житі. А над ними з-під драного картузика волосся — білявими житніми колосками.

Це — Пилинко.

А ще сорочечка, штанці на ньому із семірки, полатані- полатані. Бо бідняки. І хата ген за тином розваленим така ж полатана і вбога. А за нею до левади — клаптик городу — курці ступити ніде (А. Головко).

Серед усіх частин мови найбагатшою стилістичною катего¬рією є дієслово. Це зумовлено великим обсягом лексичної се¬мантики дієслова (дія, процес, стан, рух, переміщення) і різно¬типністю морфологічних категорій, значень, форм дієслів (інфінітив, особові, родові форми, дієприкметник, дієприс¬лівник, безособові дієслова, форми на -но, -то). Перехідність/ неперехідність семантичного змісту і формально-граматичного вираження створює передумови для появи стилістичних мож¬ливостей дієслівних форм. При декореляції таких співвіднесень (наприклад, вживання форм теперішнього часу у значенні ми¬нулого чи майбутнього, форми другої особи у значенні першої, форм множини у значенні однини) чи трансформаціях синтак¬сичних структур стилістичні можливості дієслівних форм збільшуються.

Л. А. Булаховський писав про роль дієслова: «В таких мовах, як наша, дієслово з виразно окресленими функціями забезпе¬чує мовну чіткість процесу мислення і виразне відрізнення дум¬ки в стадії формування — від думки готової, думки в стадії ви¬роблення — від думки, одержаної пасивно», а також цитував слова В. Вундта про те, що поява дієслова — «найбільша з ре¬волюцій в історії мислення людськості» і що «надзвичайну вагу мало для розвитку мислення те, що в мовах нашої культури присудкова форма перемогла прикметникову».

Дієслово активне в усіх стилях, тому що без нього фактично немає речень, воно в предикативному центрі головне, але різні стилі надають перевагу неоднаковим дієслівним формам. В офіційно-діловому стилі помітними є інфінітив, дієприкмет¬ник та дієприслівник, у науковому поряд з ними виділяються безособові дієслова. Художній стиль користується всіма діє¬слівними формами, проте надає перевагу особовим формам та формам минулого часу дієслів. Художній текст на них ніби рухається. Динамізм реального та уявного світів, різноманітні метаморфози виражаються переважно через семантику і різні форми дієслів. Наприклад: Жаль було сивого й золотого колоса, що нагойдався, нашелестівся, наспівався за літечко в полі і вже завтра, зітхаючи, впаде на землю, поїде до добрих людей, ляже теплим хлібом на столі До колоса, до цар-колоса Данило мав незмінний трепет душі, чекав із ним зустрічі ще тоді, коли він лише вгадувався в зеленому весняному сповитку, любувався, як на його по-дівочому ніжних віях тихо бриніли цвіт і роса, радів, коли він набирався сили й у тиховійній задумі схиляв голову (М. Стельмах).

Прислівники «стоять» при дієсловах і всебічно характери¬зують ознаки динамічної семантики дієслів — називають місце, час, способи, умови, причини та інші ознаки протікання дії чи процесу, перебування, стану і тим самим (уточнюючи) увираз¬нюють художній текст. Образно кажучи, іменники й дієслова є змістом, символами і контурами художнього тексту, а прислів¬ники — завершальними штрихами. Без них не було б доверше¬ності тексту. Наприклад: Разу раз Онисько засував руку в мішок і, набравши вщерть жменю зерна, спритно і вміло розсівав його по гладенькій ріллі Золоті, рівномірно розтрушені зернята па¬дали на ґрунт. Кожне легко лягало на пухку чорноземну постіль і, здасться, раділо, що діждалося цієї пори, що скоро проросте воно, цупко вхопившись корінням за ґрунт, спочатку викине ніжну зелену парость, а далі викине колос, наллється новими тугими зернами... Данько, заборонувавши перед посівом ріллю, почав тепер волочити ниву вдруге (І. Цюпа).

Службові частини мови реалізують свої стилістичні можли¬вості у стилістичному синтаксисі та у стилістичних фігурах, зокрема в полісиндетоні, ампліфакаціях. Наприклад:

Ібарвінком, і рутою, і рястом квітчає

Весна землю...;

Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України!

Чи я ж тобі не вродливий,

Чи не в тебе вдався,

Чи не люблю тебе щиро,

Чи з тебе сміявся?

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось, Виливало мову,

Виливало, як уміло,

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений, За ласки дівочі...

За степи та за могили, Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло Співать на чужині...

(Т. Шевченко)

Інтер'єктиви (вигуки, звуконаслідування, мовний етикет, слова прикликання та відгону тварин) характеризуються емо- тивно-вольовою виражальною семантикою, тому вони є суцільною стилістичною категорією. Серед інтер'єктивів немає стилістично нейтральних одиниць.

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 364 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]