Парономазія (гр. рагопотазіа < рага — біля + опотахо —називаю) — стилістична фігура, що виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів: талант твій латаний (Т. Шевченко); вогонь вагань (Д. Фальківський); будьте безумні—не зимні, атоми утоми (П. Тичина); серпанок серпня (І. Драч); груди грудня (М. Вінграновський); крила розкрилила (В. Стус); у білій білоті недосягання (В. Стус). Парономазію можна назвати звуковою метафорою, при якій ідея звукового зближення слів поширюється на семантику і веде їх до смислового зближення. Виникають нові, несподівані умовно-асоціативні образи. Наприклад: Борвій-буран схопив дерева
в бран; І ніжним чадом, чудом чистим бузкова свічка понад листом вже злотом-промепем э/сива (І. Драч). Звуко-семантичне зближення слів широко використовується у сучасній українській поезії. Слова, близькі за звучанням, зазнають поетичної семантизації і створюють асоціативно-узагальнену формулу, яку називають паронімічною атракцією (лат. аігасііо — притягування). Паронімічна атракція формується на фольклорній семантичній паралелі. Наприклад: Та забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька… Та заболіло тіло бурлацькес біле, ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації: білі
руки, біле личко, біла хата, білий лебідь, білий цвіт на калині; плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо. На зв’язках і перенесенні називань — білий сніг (сивина)
на скронях, зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова виникла асоціативно-узагальнена поетична формула білий біль: … болем збілілим (О. Олесь);
Паронімічна атракція — це явище поетичної семантизації лексичних і морфологічних одиниць, які зіставляються на основі глибокої звукової подібності. Комплекси приголосних і
голосних, повторюючись, створюють слухове враження спільних частин і ніби розширюють, збільшують образ: журавлі журились, журавлина жура (О. Олесь); були зі мною сум і су
мота (В. Симоненко); кружеляє безголоса осіння крижана земля; досвіток світає; кароока кара; голі голоси; простір пристрасті (В. Стус); кріп в запахущім окропі; чайка причаєна, солов’їне соло;
хвилі хвальковиті; неслава слів; роковані роки; нещадні будуть нащадки; за Стугною стогін (І. Драч); зернини зір (Д. Павличко); шляхетними шляхами; бароко барикад; хай їй грець, тій Греції; грек уклонився, дякуючи ґречно; грона горобин; вербують верби (Л. Костенко).