Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Стилістичне використання якісних, відносних, присвійних прикметників, повних і коротких форм. Прикметник-епітет.

Прикметники — це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники вико­ристовуються у «звичайному» (базовому) ступені порів­няння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб’єкт, об’єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сут­ність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників — відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних — незмірно широкий. Від більшості іменників можна утво­рити прикметник: книга -» книжний, озеро —> озерний, радість —» радісний, синь —» синій, Марія —> Марин, ка­нікули —> канікулярний.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні тоді, коли вони:

—   створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається нав­круги (О. Гончар);

—   вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісни­ми, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце — кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Зви­чайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви зо­лоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, про­світлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здава­лось, що це шумить весняний молодий дощик, запаш­ний і веселий (С. Васильченко).

Відносні прикметники мінеральні добрива, мов­ний аналіз, арніка гірська, паперовий кораблик вказу­ють одночасно і на якість, і на зв’язок з предметом, від якого вони утворилися (мінеральний від мінерал), але у сполученні слів надзвичайний і повноважний посол прикметник надзвичайний походить від прикметника звичайний; повноважний має форми більш поважний, повноважніший.

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказус на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталив­ся на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна, бузина

Від складних прикметників (яскраво-червоний, пів­денно-східний, західноукраїнський, українсько-німець- ко-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоні- ший, яскраво-найчервоніший);- ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметни­ків: народногосподарський, загальнонародний, шести­поверховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмов­но-побутовому мовленні.

Зовсім неможливі ступені порівняння від тих склад­них прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників по- ‘Лягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з ура­хуванням мовленнєвих вимог стилю. Складні прикмет­ники найактивніше побутують у книжних стилях мови.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм ви­щого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історич­но традиційні, давні, вони використовуються в усіх сти­лях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньо­му: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам’ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, Наймен­шого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (дво­слівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх сти­лях мови, все ж природніші для книжних стилів, особ­ливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлю­вання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також ін­тонування прикметника в реченні, виділення його ло­гічним наголосом. Цим актуалізується лексичне зна­чення прикметника, а на цій основі також і його стиліс­тична вагомість.

У мовленні, зокрема радіо і телебачення, трапляють­ся такі прикметникові утворення, як більш чорніший, більш зрозуміліший, у яких слово більш зайве, алогічне.

Унаслідок зростання загальної мовленнєвої культу­ри працівників усіх сфер розумової діяльності, особли­во науковців, журналістів і творців художнього слова, частіше стали використовуватись:

—   прикметники з префіксами архі-, ультра-, гіпер-, над-: архісерйозний, ультрависокий, гіперзвуковий, надзвуковий (більше, ніж найвищий вияв ознаки);

—   слова із суфіксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та ін.: до­вершений, здоровенний, величезний, старанний, незрів­нянний;

—   різноструктурні і різнофункціональні складні прикметники: радіофізичний, народнопоетичний, ви- щепідписаний, давньоверхньонімецька (мова), двадця­типоверховий.

Це свідчить про зростання й ускладнення атрибу­тивного (означального) мислення мовців.

Деякими особливими стилістичними якостями по­значені повні й короткі прикметники. Майже всі прик­метники в українській мові повні, кожному з них влас­тиве певне закінчення: -ий, -а, -е, -і; -ій, -я, -є, -ї: голубий, го­луба, голубе, голубого, голубі; синій, синя, синє, сині і т. ін.

Повні прикметники з неоднаковою активністю ви­користовуються в усіх стилях мови. Серед них найзвич- нішими і найчастотнішими є стягнені форми повних прикметників — повністю нормативні і міжстильові. Крім них, у фольклорі, в розмовно-побуто­вому мовленні і в деяких жанрах художніх текстів ши­роко вживаються й нестягнені форми прик­метників: зелений —- зеленая — зеленеє — зеленії. Вживання нестягнених форм прикметників у сучасному літературному мовленні стилістично обмежене, якоюсь мірою відтворює собою певну українську мовленнєву ми­нувшину, національно забарвлену й оригінальну, само­бутню: Гори мої високії! Простіть високії, мені! Високії і голубії! Найкращі в світі й найсвятії! (Т. Шевченко); Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені — ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не вимовила слова, Ви щасливі, високії зорі… У серці моїм переможнії співи лунають (Леся Українка) або: Ночі безмірнії, ночі безсон­нії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В сер­ці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує (І. Франко).

Короткими прикметниками є слова незмінні, кожне з яких має тільки одну форму. Це невелика кількість широковживаних лексем: годен, дрібен, зелен, красен, ладен, певен, славен та ін. У словниках короткі при­кметники звичайно подаються разом з повними при­кметниками. Короткі прикметники вживаються:

—  із синтаксично означальною функцією: За воріть­ми зелен явір, там я буду на тебе ждати (Нар. твор­чість);

—   із синтаксично предикативною функцією, коли акцентується певна означувана якість особи, предмета, явища: Там повен двір любистку… (М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар. творчість).

Стилістично вагомим, емоційно виразним, очевид­ним є прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова із син­таксично залежним від нього словом чи сполученням слів: Під самою кручею застигло болото, повне пташи­ного галасу (О. Копиленко).

Отже, прикметники — це дуже важливий матеріал для стилістики мовлення. Вони часто використовуються як художні означення (метафори, епітети), які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.

Епітети, виражені прикметниками

Те, що прикметник є основним категоріальним засобом вираження епітетів, зумовлено двома чинниками: а) його семантикою статичної ознаки (якостей, властивостей, відношень); б) зв’язками з іменником, предметність якого він конкретизує через свою ознакову (атрибутивну) семантику.

Можливості прикметника виступати епітетом збільшуються за рахунок того, що один і той самий прикметник може поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник може мати при собі різні прикметники, конкретизувати свій значеннєвий обсяг за рахунок прикметника, здатного до розвитку вторинних функцій1.

Посилюється епітетна роль прикметника й тим, що він не тільки лексично, а й синтаксично завжди є атрибутом до іменника і як тільки зміщує свою ознаку, розвиваючи прямий зв’язок з іменником або й не розвиваючи, наводить новий, асоціативний зв’язок уже з іншим предметом, — виникає епітет.

Про природну здатність прикметників бути образним означенням — епітетом — свідчить і характер ознак, за яким визначилася загальноприйнята лексико-граматична типологія прикметників. Головним критерієм класифікації прикметників є не ознаки як такі, закладені в семантичній структурі цих лексем, а міра, інтенсивність та спосіб їх виявлення. Порівняймо визначення якісних і відносних прикметників: «До розряду якісних належать безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, здатні, як правило, виявлятися з різною мірою або інтенсивністю.

Відносні прикметники виражають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів і обов’язково через відношення їх до інших предметів або дій» (виділено нами. — Авт.J. Отже, якісні прикметники за комунікативної, зокрема художньо-естетичної, потреби всі можуть бути епітетами залежно від їх сполучуваності з іменником, тобто якщо позначувана ними ознака буде для предмета не постійною прямою, а приписуваною, привнесеною, перехідною: голий хлопчик і голе дерево (безлисте), холодний день і холодний погляд, німа людина і німа душа.

У складі якісних прикметників виділяються окремі групи, які також по-своєму входять в образну функцію епітета. Так, найдавнішу за походженням групу в українській мові складають первинні, непохідні (з погляду сучасного стану української морфеміки) якісні прикметники: білий, босий, бистрий, гарний, чужий, ясний та ін. Тривала традиція образного використання їх у практичній (живій народній) мові, а особливо у фольклорі і художній літературі витворила з них постійні епітети, які у стилістичній системі сучасної української мови є готовими образними засобами: бистра вода, білий світ, біла вишня, біла хата, білі руки, чужий край, чужа нива, ясний місяць тощо.

Проте частину якісних прикметників у сучасній українській мові складають похідні прикметники, утворені від іменникових, прикметникових та інших основ відповідно до словотвірних закономірностей української мови суфіксальним, суфіксально- префіксальним та префіксальним способами. Вони є новішими за походженням, але їх лексична семантика збагачена внутрішньою семантикою словотворчих засобів, доповнена емоційно- експресивними відтінками значень. Це також наповнює асоціа- тивно-образний зміст лексичної семантики похідних прикметників, який стає основою їх епітетної функції: біленьке личенько, білісінька хаточка, буйнесенький вітер, вертлявий хлопець, довжелезна черга, жалібний марш, славний козак, стійка людина, рідний край, коханий край, ріднесенька мати, чарівна посмішка, чудовий день, широченні простори та ін.  Відносні прикметники виражають ознаки, що не мають змінної міри й інтенсивності. Здавалося б, їх епітетні можливості обмежені. Проте, називаючи ознаки предметів за їх зв’язками й відношеннями з іншими предметами, які мають свої ознаки, якості й властивості, відносні прикметники здобувають можливість перебирати ці ознаки на себе як уже додаткові, переносні. Слово залізо означає міцний метал, виріб з цього металу має ознаку, передану словом залізний. Семантика відносного прикметника залізний має дві семи: матеріал з металу і якість — міцний. Надалі прикметник залізний може сполучатися з іменниками, для ознак яких сема «матеріал» взагалі не характерна (немає такої), але переноситься на них в результаті такого сполучення ознака «міцний, як залізо»: залізна воля, залізний характер, залізний кордон. Серед відносних прикметників найбільшу потенційну можливість виступати в ролі епітетів мають прикметники з семантикою «матеріал, речовина, рослина»: залізний—залізний порядок, бурштиновий — бурштиновий мед, шовковий — шовкові трави, буряковий — бурякове обличчя, вишневий — вишневий цвіт, терновий — терновий вінок, тернова хустка, медовий —медові вуста, вербовий — вербова дощечка, полиновий — полинова доля ТОЩО.

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 1975 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]