Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Стилістичне навантаження слова і стилістично-функціональна диференціація лексичного складу укр. мови.

Мовні одиниці, особливо лексичні, фразеологічні, частково й граматичні, функціонально різнотипні; одні з них стилістично марковані, інші — стилістично немарковані.

Стилістично маркованими (франц. таг- qeur — робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх сти­лів мови, а тільки чи переважно для окремого стилю. Наприклад, слова синус, косинус, множення стилістич­но марковані, бо вживаються здебільшого в науковому мовленні, особливо в математиці. Натомість слово вода стилістично немарковане , бо використовуєть­ся в усіх стилях і формах мови. Похідні від вода лексеми водиця, водичка, водиченька стилістично марковані: вони типові здебільшого для художньо-літературного і для розмовно-побутового, але емоційно забарвленого мовлення. Слово земля (крім комунікативно особливих випадків) сприймається як нейтральне з погляду емоційного, почуттєвого і, отже, як стилістично немарко­ване, а слова земелька, земелечка, землиця, землюка, означаючи в основному те ж саме, що й земля (Він пока­зав руки свої в землюці і в крові. — А. Головко), є сти­лістично маркованими. Вони мають обмежену і спе­ціалізовану семантику і сферу вживання, бо містять у своєму значенні різні відтінки: лексеми зе­мелька, земелечка відтворюють ніжне, виразно пози­тивне ставлення мовців до землі, натомість слово зем­люка відображає негативне, нешанобливе сприймання землі, яке щоразу змінюється залежно від конкретної ситуації мовлення, інтонації слова в реченні, тексті.

Маркованість чи немаркованість мовних одиниць найбільше виявляється на лексичному і синтаксичному рівнях мови. Так звані кореневі слова найчастіше стиліс­тично немарковані, а похідні (афіксальні) слова (з пре­фіксом чи суфіксом) здебільшого стилістично марковані.

Звуки (фонеми) стилістично сприймаються як рівно­цінні, однаково емоційні або неемоційні. Емоційність звуків залежить від того, як їх вимовляє мовець. Звуки мають різну артикуляцію (творення, вимову): один — складнішу, інший — вимовляється простіше, з меншим мовленнєвим зусиллям. Однак певне стилістичне значення має різне поєднання звуків, наприклад алітера­ція, асонанс та ін.

Словотвірні афікси, на відміну від звуків, надають словам різного емоційного забарвлення (відтінку змен­шеності, здрібнілості, пестливості, голубливості, згру­білості, зневаги тощо).

За своєрідних ситуацій мовлення поняття маркова- ності (стилістичної обмеженості) і немаркованості (сти­лістичної всеохопленості, необмеженості, загальності) може також застосовуватись і до явищ орфографії, і до певних виявів пунктуації. Якщо, наприклад, прізвище пишуть з малої літери (гітлер, сталін; гітлери, Сталі­ни; плюшкін, гобсек), то цим своєрідно виявляють воро­жість чи неповагу в ставленні до цих осіб або й до їхніх прихильників.

Емоційний чи емоційно нейтральний стан мовлення найбільше виявляється в семантиці мовних одиниць — слів, словосполучень і речень. Такі явища становлять об’єкт лексичної і синтаксичної стилістик. Усі фразео­логізми певною мірою емоційно забарвлені,, отже, об­разні. Вони є тим мовним матеріалом, який поєднує в собі і виражає позитивний чи негативний досвід народу, виразно сконцентровану в ньому емоційність, а в своїй позитивній частині (що найчастіше й трапляється) і ви­соку, колективно усвідомлювану естетику зв’язного вислову переважно в структурній формі речення.

. Отже, стилістичні можливості різних мовних оди­ниць неоднакові. Окремий, вилучений зі складу слова, звук є загалом стилістично нульовою мовною одиницею і ніякої стилістичної функції не виконує, а звук у скла­ді слова має певне стилістичне навантаження. Наприк­лад, у творах українського письменника Тараса Шевченка (1814—1861) сучасний прикметник вільний з фо­немою [і] вживається тільки один раз: Боже! Боже!., за що ти караєш Своїх і покорних і добрих дітей? За що закрив їх добрі очі, І вільних розум окував. А з фонемою [о] його вжито 38 разів, зокрема: Пишалася синами ма­ти, Синами вольними; Оженись на вольній волі. На ко­зацькій долі… Причиною цього є те, що в час Шевченко- вої творчості узвичаєною була форма вольний. У сучас­ному мовному сприйманні стилістика обох фонетичних варіантів тієї самої лексеми змінилася: щоденною й нормативною стала форма вільний, а форма вольний вживається як архаїчна, урочиста.

Досить виразну стилістичну функцію виконують мовні одиниці морфемного рівня. Наприклад, за слово­твірними суфіксами -ок-, -очок-, -еньк-, -есеньк-, -унь-, -усь- закріпилося значення зменшеності, пестливості, стиліс­тичною ознакою афіксів-суфіксів -ищ-, -уган- є значення згрубілості, зневажливості: синок — синочок, малень­кий — малесенький, дідуньо — дідусь, але дідище, діду­ган. Однак такий висновок дещо відносний, бо, скажі­мо, словоформа маленький може виражати й зовсім протилежну емоцію — зневагу, осуд, сумнів тощо, напр.: Я смакую її хиби, дефекти тіла, маленьку душу, безсилий розум (М. Коцюбинський).

Стилістична диференціація лексики

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної, слово виконує також оцінно-експресивну функцію. 

Ця функція виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови –розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний, художній, науковий.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, вживаної у зв’язку з невираженістю, або нейтральністю, експресивно-оцінних значень у всіх стилях. Цьому розрядові протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої становить одну з найважливіших ознак того або іншого функціонального стилю.

Стилістично нейтральна лексика переважає з кількісного погляду у словниковому складі української мови. Утворює семантичну і структурну основу усних і писемних текстів.

Ядро стилістично нейтральної лексики утворюють слова, що виступають назвами явищ природи (вода, вітер, сніг), рослин і тварин (дуб, корова, кінь), осіб за родинною спорідненістю (батько, мати, дочка, син), осіб за професійною або службовою приналежністю (учитель, артист), найрізноманітніших предметів побутового середовища (ніж, стіл, костюм), ознак (білий, червоний), дій, процесів, станів (ходити, ремонтувати), просторових і часових понять (день, ніч, декада), кількісних відношень (десять, багато) тощо.

Найважливіша ознака міжстильової лексики полягає в тому, що вона зрозуміла для кожного, хто володіє сучасною літературною мовою.

Стилістично забарвлена лексика належить до різних стилів української мови, а також до таких форм функціонування її, як усне і писемне мовлення.

Лексика усного мовлення.

Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі типові ознаки, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з так званих рольових характеристик учасників спілкування, переважно діалогічна форма обміну інформацією, використання слів з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями, вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературні відповідники: мама, ненька, матінка, мамуня; малий, малесенький, манюній.

Експресивно-оцінна лексика розмовно-побутового стилю містить у своєму складі стилістично знижені, так звані просторічні слова, які часто перебувають за межами літературно-нормативного усного мовлення: невмивака, паруб’яга, базікало, жбухнути, заїхати, вліпити тощо.

Експресивна розмовно-побутова лексика виконує важливу стилістичну роль у текстах художньої літератури, де вона служить засобом відтворення особливостей живого мовлення, а через них – характеристики персонажів.

Лексика писемного мовлення.

Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий, художній і конфесійний стилі.

Лексика офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний тощо.

До найсуттєвіших ознак цього стилю належить точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях слів, вживаних тільки в прямих значеннях, максимальна стандартизація, спеціальна термінологія.

Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах і розпорядженнях, кодексах, договорах і угодах, нотах тощо: акт, наказ, протокол, інструкція, довідка, посвідчення, заява, ратифікація тощо.

Лексика наукового стилю. Відповідний функціональний стиль виконує насамперед інформативну функцію, основу якої становить різногалузева термінологія. Крім того, виділяється так звана загальнонаукова абстрактна лексика, представлена словами типу абсолютний, абстракція, тип, видозміна, порівняння, розвиток, висновок, причина, наслідок тощо.

Науковий стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.

Характеризується вживанням термінів та розкриттям їхнього змісту, специфічною побудовою тексту, в якому переважають логічні, причиново-наслідкові відношення між конструкціями.

Лексика публіцистичного стилю. На відміну від інформативних офіційно-ділового і наукового (функція повідомлення) публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому безпосередньо підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування відповідних текстів.

Публіцистична лексика дуже різнопланова за своїм складом: боротьба, авангард, гуманізм, ідеал, парламент, депутат, неподоланний, трибун, добробут, з’їзд тощо.

Публіцистичний стиль використовується в газетах, журналах, це стиль засобів масової інформації.

Лексика художнього стилю. Художній стиль – той, що реалізує естетичний вплив мови через конкретно-чуттєвий зміст художніх образів. Комунікативна, інформативно-пізнавальна функції мови підпорядковуються в художньому стилі естетичній функції. В ньому використовуються художні засоби всіх інших функціональних стилів; значну роль відіграють індивідуально-авторські засоби мовної виразності, переносно-образне вживання слів, експресивні одиниці всіх мовних рівнів, що забезпечують емоційно-образний вплив на читача: зеленавий, падлюка, науково-дослідний.

Лексика конфесійного стилю. Конфесійний стиль покликаний забезпечити спілкування людей у релігійній сфері. Це мова Святого письма, молитов, казань, проповідей тощо. Цей стиль має канони, стильові домінанти, вибирає із синонімічних рядів національної мови одиниці піднесеного урочистого звучання: благословенний, раб Божий, Отець Небесний, ірмос, прокимен тощо.

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 6781 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]