Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Порівняння – загальновідомий словесний засіб. Стилістичні функції порівнянь, особливості граматичного вираження.

Порівняння (лат. comparatio) — це троп, у якому один предмет, подія зіставляються з іншими, у яких ці особливості виявлені різко, яскраво. Порівняння виконують зображальну і емоційно-оціночну роль.

У літературознавстві виділяють порівняння прості, поширені, заперечувальні, порівняння-запитання.

Простим порівнянням є таке, в якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками. Прості порівняння утворюються за допомогою сполучників як, мов, немов, ніби, наче, нібито, начебто, гейби, буцім. Безсполучниково:

1) за допомогою предиката: подібний, нагадує, схожий, скидається;

2) формою орудного відмінка: блискавкою промайнула думка;

3) опусканням сполучника: "Книга — морська глибина" (Іван Франко). А. Ткаченко ділить прості порівняння на загальновживані: "Гарна як намальована", поле як море та індивідуально-авторські: "У нього очі — наче волошки в життя" (Андрій Головко); "Моя душа, немов черешня, // Понад снігами зацвіла " (Д. Павличко).

Розгорнені (поширені) порівняння — це такі, у яких порівнювані предмети зіставляються за кількома ознаками. Розкриваючи ряд ознак одного або групи предметів, вони створюють картину, всебічно змальовують предмет: "По обидва боки Руського потоку стояли два високі, але не круті гребені гір, неначе дві велетенські зелені хвилі на морі піднялися рядком, а далі збіглись докупи краями, злилися і тут підскочили вгору білою піною" (І. Нечуй-Левицький).

Особливість приєднального порівняння, за словами Б. Томашевського, у тому, що "... спочатку подається предмет, а потім вичерпна тема, яка стосується предмета, після сполучникового слова "так" подається образ"1. Наприклад: "Як прихопився чоловік до борщу, як узяв тевкати, як коли добрий кінь із вагою під гору вдирає. Що як він Із вагою тягне помапо рівненькою дорогою, а під гору як упреться з усієї сили та задрібоче ногами, так іще його й стримувати приходиться... Але зате на самій горі стає віддихатися. Так і Іван: виїв борщ та й віддихусться-віддихустнся аж ізгоді говорить" (Лесь Мартович).

Виділяють порівняння прямі (позитивні) й заперечувальні (заперечні, зворотні). Прямі: очі як зорі. Заперечу вальні порівняння побудовані не на зіставленні, а на протиставленні предметів або явищ:

Ой тож не зоря,

Ой тож не ясна,

Ой тож моя молода дівчина

По водицю ішла.

Порівняння-запитання — це такий вид порівняння, коли порівнюючий образ ставиться у формі запитання:

Глянь, у скелях височенних...

... чи там гнізда ластівок?

Ні, се нори для аскетів.

(І. Франко)

Порівняння може мати таке граматичне вираження:
1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст,
але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький); Мене спиняє біла піна гречок,
запашна, легка, неначе збита крилами бджіл (М. Коцюбинський); Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський).
2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько соловейком щебече та плаче; Синє море звірюкою то стогне, то виє; І квіткою, й калиною цвісти над ними буду (Т. Шевченко);
Червонобоким яблуком доспілим скотився день… (М. Рильський). Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають дуже давнє походження. В них знайшли відгомін метаморфозні
вірування праукраїнців, вірування в можливість перетворення (матері — в зозулю; дівчини — в лілею, тополю, мавку; брата й сестри — у квіти братики-й-сестрички; козака — в явора;
чоловіка — у вовкулака; сліз — у квіти тощо). Мова українського фольклору виробила свою поетичну стилістику, в якій відобразила і закріпила такі й аналогічні асоціації. Це й синтаксичні
паралелізми в народних піснях на зразок: «Летіла зозуля та й стала кувати. Ой то ж не зозуля, то рідная мати». Найповніше такі образні асоціації виражаються конструкціями з орудним відмінком, які важко назвати суто порівняльними, бо вони зберігають ще ту анімістичну метаморфозність: сльози матері стали квітами материнки (українська легенда). Виразними є такі конструкції в народнопоетичній стилістиці Т. Шевченка:
/ на диво серед поля
Тополею стала;
А весною процвіла я [дівчина]
Цвітом при долині…;
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі;
Буде над ним його мила квіткою стояти;
Прилинути голубкою;
Полетіти пташкою.
Метаморфозні конструкції постійно набували функції образних порівнянь і ставали продуктивними стилістемами. У творчості Т. Шевченка актуалізовано такі конструкції уже
порівняльного характеру: серденько соловейком щебече та плаче; червоною калиною постав на могилі; орлом сизокрилим літає [Ярема]; вию совою; слава сонцем засіяла; громада жмелем загула;
байстрюки Єкатерини сараною сіли. У порівняннях типу гадюкою зашипіли ступінь злиття
компонентів (сем) суб’єкта та об’єкта порівняння найвищий, тому такі порівняльні конструкції з орудним відмінком фразеологізувалися: стояти стіною, дивитися вовком (чортом)… Порівняння, побудовані на принципі заперечення, допомагають виділити в суб’єкта певну ознаку (сему) через його спорідненість з об’єктом. Прийом заперечення ніби руйнує цю тісну спорідненість і тим загострює враження. Обов’язкова в даній порівняльній конструкції частка не розрізняє (на основі
спільної ознаки) суб’єкт та об’єкт і створює роздільну порівняльну ситуацію, що виражається одночасно риторичною фігурою —синтаксичним (і стилістичним) паралелізмом:
Не русалонька блукає,
То дівчина ходить
Й сама не з на, бо причинна,
Що такеє робить;
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає.
То дівчина заручена
Калину сажає.
У таких порівняннях суб’єкт обов’язково означає істоту, а об’єкт береться зі світу природи.
3. Підрядне речення. Наприклад: / блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав (Т. Шевченко); Долиною повилась річечка, неначе хто
кинув нову синю стрічку на зелену траву (М. Коцюбинський); Спливло життя, як листя за водою (Л. Костенко).
4. Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників і прикметників: кращий, ніж…; вищий, ніж…Наприклад: Чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко).
5. Описові порівняння на зразок: Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува (В. Сосюра); Ой ти дівчино, з горіха зерня (І. Франко).
6. Речення порівняльної структури, в яких об’єкт порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя —рубін коштовний, кров твоя — зоря світання (Леся Українка);
Я—невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух (П. Тичина).
7. Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за принципом образної аналогії: Лукаш: Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Доля. Як одрізана гілка, що валяється долі!
(Леся Українка);
В українському фольклорі зустрічаються заперечні порівняння {Ой то ж не зоря — дівчина моя з новенькими відерцями по водицю йшла) та невизначені порівняння {такий, що ні в казці сказати, ні пером описати; дівчина — ні змалювать, ні описать).

Порівняння — це явище, покладене в основу багатьох образних засобів мовлення. Воно синкретичне, оскільки перебуває на межі між тропеїчними і нетропеїчними стилістичними прийомами й виконує дві основні стилістичні функції — пізнання (когнітивну) та впливу (прагматичну).

Порівняння — один з основних прийомів пізнання світу, його традиційно вважають найпростішим мовним засобом образності. Однак суперечливі погляди на походження, граматичну, семантичну структури та функціональну спрямованість компаративних конструкцій засвідчують те, що дослідники не завжди враховують складність цієї лінгвістичної категорії, якій притаманні антропоцентричність, прагнення до зіставлення шляхом оцінки віддалених одне від одного явищ дійсності, зумовленість суб’єктивним досвідом автора. Ці властивості порівняння тісно пов’язані з сучасною антропоцентричною парадигмою, яка виходить з того, що людина, пізнаючи ті чи інші явища, оцінює їх на підставі власного досвіду. Зіставлення різних предметів завжди передбачає наявність чийогось погляду, тобто порівняння містить у собі думку, оцінку конкретної особистості. Порівняння нерозривно пов’язане з ціннісною картиною світу, його аналіз дає змогу виявити місце тих чи інших об’єктів у мовній картині світу. Індивідуальний досвід людини тісно пов’язаний з уявленням про “добро” і “зло”, “погане” і “добре”, “гарне” і “бридке”, що вводить у змістову структуру компаративної конструкції такі компоненти, як оцінність, експресивність, емоційність.

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 987 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]