ПАРАДИГМА - (стилiстична) (від гр. paradeigma — приклад, взірець) схема (модель) семантико-стилiстичних вiдношень, що вiдобpажають наявнiсть  чи вiдсутнiсть стилiстичних   значень   (конотацiй)  та їх iнтенсивнiсть. Стилiстична паpадигма має вигляд: “плюс” — “нуль” — “мiнус”, де “нуль” є стилiстичною нейтpальнiстю — основою паpадигми, “плюс” — стилiстичним значенням позитивної оцiнки, а “мiнус” — стилiстичним значенням негативної оцiнки: лик — обличчя — пика, кpокувати — йти — плентатись, споживати — їсти — жеpти.

У широкому значенні парадигматику розуміють як систему парадигм, що протиставляється і своїми класами, і відношен­нями між елементами парадигм у синтагматиці.

У стилістиці користуються поняттям стильової (функціонально-стильової) парадигми літературної мови, маючи на увазі систему стилів, її визначеність один щодо одного, зв'язки і залежності між ними, що в системній сукупності охоплюють увесь простір національної мови. Стильову парадигму складає систе­ма експресивних стилів, які протиставляються один одному, і це протиставлення чітко закріплене і виражене. Можна гово­рити про парадигму стилістем (мовних одиниць, що мають сти­лістичне значення), які виформовуються навколо певних змісто­вих понять за стилістичними критеріями. Таких критеріїв є кілька:

• розрізнення загальномовної нейтральності і стильової вираз­ності (парадигма експресивних стилів, парадигма описових стилів, парадигма функціональних стилів);
• розрізнення за об'єктивністю і суб'єктивністю (парадигми суб'єктивних стилістем);
• розрізнення за оцінками ідеологічними, соціокультурними, морально-етичними, естетичними, індивідуально-авторськими;
• розрізнення за раціональним і чуттєвим критеріями;
• розрізнення на рівні висловлення і тексту (парадигми кон­текстних стилістем, наприклад, парадигма контекстних си­нонімів тощо).

Поняття стилістичної парадигми можна застосувати при стилістичному аналізі будь-якого тексту, але особливо продук­тивним таке застосування буде під час вивчення художнього тексту, коли до стилістем, уже відомих у художньому мовленні, додаються авторські, виформовується нова парадигма. У ху­дожніх текстах наскрізний образ твориться на якійсь реалії чи понятті кількома стилістично маркованими одиницями, серед яких будуть і образні загальномовні, і контекстні. Наприклад, у творчості Лесі Українки об'єктом художньої рефлексії часто є пісня, в результаті чого це слово обростає нетрадиційними для нього словосполученнями, розширюється семантично на основі якихось творчих, образних, можливо, суто чуттєвих уяв­лень, входить у тропеїчні конструкції. Слово пісня подається в основному (прямому) значенні:

• словесно-музичний твір: Не співайте мені сеї пісні, не вра­жайте серденька мого!
• спів птахів: Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті, невже ви замовкли, минули?

Переносне значення: будь-які звуки, що нагадують пісню або можуть навіяти враження про неї: Ми слухали пісню мор­ського прибою; ...пісню, що дзвонять кайдани..; Я досі того ви­мовить не можу, чого мене навчила пісня смерті.