Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Односкладні та двоскладні речення в стилістичному плані. Активні, пасивні й безособові конструкції

Односкладне речення – це такий тип простого речення, організуючим центром якого є один головний член. Головний член односкладного речення виступає засобом вираження предикативності, з ним поєднуються всі другорядні члени. Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути поширеними й непоширеними: Весна. Весна! Люблю тебе, весно! (П.Усенко).

За морфологічними вираженнями головного члена односкладні речення поділяються на іменні, дієслівні та прислівникові.

Іменні односкладні речення мають головний член, виражений іменником. Вони поділяються на підтипи: 1) називні (номінативні): Плач рідної мови (Б.Лепкий); 2) вокативні: Рідна мова, рідна мова! (А.Метлинський); 3) генітивні: А пташні! А пташні! Весь берег укрили (З журналу).

У різних стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним із різновидів односкладних речень закріпилась у мові певна стилістична функція. Так, номінативні переважно використовуються в художніх творах, безособові особливо поширені у науковому мовленні, означено-, неозначено-, й узагальнено-особові – у розмовному.

Односкладні речення з головним членом, співвідносним із присудком, позначають дію за діячем, але в одних конструкціях діяч фіксується як відомий, проте не названий (мовець або адресат), в інших – як неозначений або узагальнений, ще в інших – він зовсім відсутній. Речення з головним членом, співвідносним із предметом, передають буття, наявність певних предметів, явищ або кількісний обшир когось, чогось: Заплава… А качви! Ось і селезень (Остап Вишня).

Безособові речення – такі речення, головний член яких називає дію чи стан, незалежні від суб’єкта дії.

Безособові речення – це найуживаніша, синтаксично і стилістично багатогранна група односкладних речень, які широко використовуються в усіх стилях мовлення, особливо в науковому та художньому.

Стилістичну особливість безособових речень можна простежити у порівнянні їх із синонімічними до них двоскладними конструкціями. Порівняйте: Лукії чогось не співається (О.Гончар) і Лукія чогось не співає. У другому (двоскладному) реченні особа виступає активно, від її волі залежить виконання певної дії (не співає), у першому ж (односкладному) реченні суб’єкт дії пасивний – те, що відбувається з ним, не залежить від його волі, бажання.

Безособові речення, як жодні інші односкладні конструкції, семантично й структурно й стилістично розгалужені, різнотипні. Серед них найбільш суттєво розмежовані речення, в яких ідеться, по-перше, про природні явища, процеси: 1. Швидко розвиднілося (Леся Українка). 2. Тріском, тупотом, гуркотом стрясло всі поверхи (О.Гочар); по-друге, - про фізичні та психічні стани людини: 3. Мені немов полегшало відтоді (Л.Костенко). 4. Так у мене гарно на душі, так на серці лагідно і легко (М.Луків).

Стилістично самобутніми є односкладні безособові речення, у яких головний член речення виражений незмінними дєслівними формами на –но, -то: 1. Святі ворота взято на ланцюг (Л. Костенко). 2. Пройдено багато сіл, містечок, хуторів (А. Шиян). Ці речення співвідносні з двоскладними, в яких складений іменний присудок виражений пасивним дієприкметником. Порівняйте: Село позначено печаттю переджнив’я (Г. Донець) і Село позначене печаттю переджнив’я. У реченнях цього типу головний член означає стан як результат дії в минулому, а іноді – результат дії, не зумовлений волею людини.

Завдяки стилістичній різноманітності односкладних безособових речень, їхній своєрідній семантиці вони є засобами вираження явищ, станів, процесів і дій (тому їх широко використовують у науковому стилі мови).

В українській мові використовують синонімічні конструкції такого зразка: Учень написав замітку – замітка написана учнем. Конструкції, у яких підмет учень позначає того, хто діє, тобто суб’єкт, а додаток замітку виражає об’єкт, тобто те, на що спрямована дія. Такий зворот називається активним.

Конструкції, у яких підмет виражає об’єкт дії, а додаток того, хто виконує дію, або причину чи джерело стану, називають пасивним.

Активні і пасивні конструкції синонімічні. Відмінність між ними полягає у вираженні суб’єкта й об’єкта. Пасивний стан від активного утворюється за допомогою частки –ся. Пасивне значення також передають дієприкметники та віддієслівні форми на –но, -то. Наприклад, Відповідь обґрунтована учнем; Модель виготовлена конструктором; Рушник вишитий матір’ю; Роботу виконано (нами) своєчасно [1; 191].

Активні й пасивні звороти визначаються на основі протиставлення дієслів активного й пасивного стану. Дієслова активного стану позначають дію, джерелом якої є діяч (виконавець її або носій стану), виражений у реченні називним відмінком у ролі підмета.

Дієслова пасивного стану вказують на дію, зумовлену діячем, який виражається формою орудного відмінка (або опускається), що виконує роль непрямого додатка, а об’єкт дії у формі називаного відмінка іменника чи займенника виконує роль підмета. Наприклад: Село кілька разів згорало дощенту, але знову й знову відроджувалося людьми (В. Логвиненко). Шолом скафандра закривається чи відкривається самим космонавтом (автоматично) [1; 192].

 

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (30.08.2015)
Переглядів: 835 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]