Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Мовні та контекстуальні стилістичні синоніми

Синоніми (грец. вупопутоз — однойменний) — слова (зрідка сполучення слів), які тотожні або близькі за своєю семантикою, але відрізняються матеріально, тобто звуковим складом.

Контекстуальні синоніми. За ними в літературній мові закріпились різні лексичні значення, але в певних текстах ці лексеми набувають іншої семантики — тропеїчної, переносної. Напр.: Пани, ох! Наїхали, бу­дуть землю ділити… — Яку землю? Що ти мелеш? (М. Коцюбинський); Як почне щось наукове плести, то комедія чиста (І. Франко); І що я йому говорила, товкла? (І. Франко), хоча пряме лексичне значення діє­слів молоти, плести, товкти не має нічого спільного з дієсловом говорити, і, отже, ці дієслова поза контек­стом не можуть вважатись синонімами. Так само не сприймаються як синоніми слова провалитися і не скласти, але в середовищі студентів і учнів вони мо­жуть уживатись як контекстуальні синоніми: провали­тися на екзамені —- не скласти екзамену.

Особливо часто синоніми вживаються в художніх творах. Письменники знаходять у мовній синонімії об­разні й свіжі засоби висловлювання.

Лексичні синоніми бувають ідеографічні та  стилістичні. Ідеографічні відрізняються відтінками значення: надійний «такий, що заслуговує цілковитої довіри», певний «незмінний, постійний, на якого можна покластися», 

випробуваний «перевірений на ділі»; назва — вживається у всіх випадках, заголовок — застосовується лише до творів художньої літератури та публіцистики. Стилістичні синоніми характеризуються належністю до окремих стилів мовлення та різною мірою емоційно-експресивного забарвлення. Наприклад: кашляти (нейтральне), кахикати (розмовне); їжа (нейтральне), живлення (книжне). 

Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше, найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога краще передати ту чи ту думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно-експресивно-оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні дещо  умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності  супроводжуються й деякими значеннєвими варіаціями. Використання синонімів у різних функціональних  стилях неоднакове. В одних — широкий простір для  синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий.  Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної  точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: «Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи:- визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що .продаються Членам трудових колективів за  номінальною вартістю» (Концепція роздержавлення і  приватизації-підприємств, землі і житлового фонду). Тут  синоніми використані для пояснення й деталізації. Загалом синонімія як стилістичний засіб не  характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. У наукових текстах  синоніми використовуються як засіб контекстуального  уточнення. Приклад: «Електроліз застосовують також в  електролітичному нікелюванні та хромуванні. Така обробка не тільки надає виробам гарного зовнішнього вигляду  (блискучої поверхні трохи жовтуватого відтінку у нікельованих і злегка синюватого у хромованих виробів), а й оберігає сталеві вироби бід іржавіння» (підручник).

Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному  поняттю відповідав один термін. Але 'всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Серед термінологічної лексики багато слів  іншомовного походження, а запозичений термін, як і будь-яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному  рівнях. Унаслідок таких контактів з'являється однозначне слово — шляхом морфологічного чи семантичного  калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких  питомий, а другий — запозичений: атеїст — безбожник,  бібліофіл — книголюб, біографія — життєпис, евфонія —  милозвучність, пентагон — п'ятикутник, еритроцити —  червонокрівці, гігант — велетень, грамотний — письменний,  циклоп — песиголовець, монах — чернець. Особливо багато таких паралельних утворень серед астрономічних назв: Оріон — Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди — Волосожар, Велика Ведмедиця — Великий Віз, Молочний  Шлях—Чумацький шлях (Чумацька Дорога). У термінології так само є парні назви: біном — двочлен, асиміляція — уподібнення, дисперсія — розсіяння,  осциляція — коливання, молюски — м'якуни, квалітативний — якісний, квантитативний — кількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються і певний час співіснують як дублети (слова, що не мають відмінностей ні в  значенні, ні в стилістичному забарвленні). А згодом або  набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З-поміж перелічених термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські — в науково-навчальному, науково-популярному та інших різновидах. З пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її  структури, а друге застосовується як назва окремого напрямку мовознавства. Ка'жемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов'янське, загальне) мовознавство, але  структурно-математична лінгвістика. Коли такого розподілу  значень або відтінків не відбувається, "один із дублетів  виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж. У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до  експресії висловлення (поряд з логїзацією викладу),  орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми  використовуються досить широко, причому не лише загальномов- ні, а й контекстуальні. Загальномовні  синоніми— це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом; синоніми мови: швидко, прудко,  хутко, жваво і под. Контекстуальними  синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Скажімо, прикметники давній і замріяний, узяті кожен сам по собі, синонімами не є; вони стануть ними, коли їх поставити в такий контекст: «Ідучи зеленими вулицями рідного міста після  багатолітньої розлуки, я зустрів свого давнього, замріяного друга». Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі  іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення. З  синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати,  вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: «Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російськомовного населення, які безперервно вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків — їм не вдалося  порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі» (газ.)* У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть  уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без  негативного забарвлення: «Молодший сии Софії, Вольдемар, і  зараз вояжував десь у Сполучених Штатах» (О. Гончар). Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико-стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чн поняття: «Григір Тютюнник принципово близький до  натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття 'міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба» (Є.  Гуцало).

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 2756 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]