У лінгвістиці під поняттям норми розуміють переважно письмовий варіант літературної мови і, частково, її усний варіант. Такої думки дотримуються такі вчені як Н.Н. Семенюк, В. Ніпольд , Г. Лерхнер. З позиції норми, мовні висловлювання досліджуються, в першу чергу, з їх формального боку, по відношенню до кодифікованої норми літературної мови. При цьому відбувається затвердження складу норми та її зміни. Урахування функціональних типів комунікації та типів комунікативних ситуацій описуються стилістичними нормами, що приводить, у свою чергу, до обмеження функціональних стилів, як нормативних пунктів для оцінювання мовних висловлювань певних областей комунікації. У цьому сенсі мовні форми переважно досліджувалися на предмет належності до визначених частин системи мови.

Мовний зміст розглядається, перш за все, по відношенню до мовної форми, разом з цим виникає питання, чи відповідає вона змісту, чи по-різному сприймаються та враховуються ситуативні, функціональні умови чи виходять з висловлювань, як продуктів мовно-комунікативної діяльності. У цьому випадку важливу роль відіграє також зміст та тема комунікативної події з її різними детермінантами. Чисельні змістовні проблеми виникають з питання, як необхідно вирішувати комунікативне завдання за конкретних умов комунікативної ситуації.

Що стосується формальної сторони мовної комунікації, то тут необхідно спиратися на оцінювання мовних висловлювань з позиції норми. Це було можливим при мовно-нормуючих намаганнях лінгвістів, які виконували важливу суспільну функцію при створенні та стабілізації національної мови у минулому. Внаслідок таких кроків, застосовані критерії частково стали історичними, частково логіко-систематичними, естетичними або мотивованими та займалися дотриманням “ чистоти” мовної системи, створювали гармонію усередині певних частин системи, хоча відносно стабільні рівні мовних засобів, по-різному оцінювались по відношенню до літературної мови.

Таким чином, якщо розглядати поняття норми у рамках мовних висловлювань, свідомо поширюючи суспільну практику людей та ставити питання відносно функції та адекватності висловлювань у конкретних комунікативних подіях, то вони виконуються разом з висловлюванням у певних ситуаціях. У такому випадку поняття норми визначається суттєво сильніше, чим, наприклад, функціональні стилі, які практично представляють системи норм для певних комунікативних сфер. Вони залежать від факторів, які детермінують комунікативні події. Цим самим змінюється не тільки кількість вихідних величин для нормованих висловлювань, а й точніше розглядається проблематика впливу. Комунікативно адекватними можуть бути не тільки мовно-літературні висловлювання, а й певні практичні сфери, для визначених завдань комунікації, наприклад, діалектні або навіть граматично некоректні висловлювання. Комунікативно коректними можуть вважатися сильно скорочені речення, між колегами або членами сімей, правда, за умов неякісних каналів передачі, тобто таких, які робили б несприятливими повноцінні мовні формулювання. Використання норм відбувається в конкретних комунікативних ситуаціях, в яких фактори, які визначають норми, по-різному змішані та виважені, причому, вибір норми здійснюється таким чином, що мовець може створити конфліктну ситуацію так само, як і при оцінюванні продукту його мовно-комунікативної діяльності. Застосування норм завжди містить індивідуально-креативні компоненти, які беруться до уваги при оцінюванні висловлювання з позиції комунікативної адекватності. Слід додати, що норма не веде прямо до комунікативної адекватності. З іншого боку, не можна вважати адекватність висловлювання в якійсь спеціальній ситуації вихідними даними для безпосередніх висновків щодо норми

Лінгвістично обґрунтоване поняття норми, яке стосується, в першу чергу, обмежених і визначених кількостей, пояснюється також з позиції соціології. Мовні норми утворюються, як правило, спонтанно, завдяки стабілізації визначених мовних форм у поширеному вживанні певними групами мовців, комунікація яких є легшою і впевненішою, якщо вона спирається на відповідні норми. Перша суспільна функція норми спостерігається в її досягненнях, як засіб практичного, духовного, емоційного та мовного оволодіння ситуацією, яка надає індивідууму відчуття впевненості в свободі своїх дій, тому що загальновідомо, що в чужих, незвичних ситуаціях важко зрозуміти, про що йде мова, навіть, коли знаходишся в одномовному середовищі, а також, що означають дії інших та яка поведінка очікується.