Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку,почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.

Використання

Художній стиль мовлення можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до творів, надаючи їм більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Цей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених царинах, так і в белетристиці (красному письменстві) цей стиль, окрім інформаційної функції, також виконує естетичну: впливає засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формує ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Особливості художнього стилю 

Основні ознаки:

·         образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),

·         поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,

·         естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,

·         експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо),

·         зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,

·         відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,

·         визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

·         наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),

·         уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),

·         запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,

·         уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,

·         поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,

·         широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики,

·         представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:

·         епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

·         ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

·         драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

·         комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).