За граматичним вираженням метафор серед них виділяють кілька типів: субстантивні, атрибутивні, дієслівні, комбіновані. Субстантивні поділяються на кілька видів: 1. Загальномовні одночленні іменникові метафори, образність яких уже стерлася, залишилось переносне значення: ніоіска,
ручка, головка, вічко (у дверях), зубки, лапка, вікно (між уроками), пара (дві години занять). За походженням це двочленні метафори {ніоіска стола, ручка дверей), але в процесі згасання образності відпала й потреба в побутовому мовленні іменувати другий член метафори. До цього можна віднести метафори, що стали науковими термінами. 2. Двочленні іменникові метафори, які в лінгвістиці прийнято називати генітивними конструкціями, бо другий член їх виражений формою родового відмінка: голос моря, свято душі, муки творчості, очі смутку, серпанок осені, щаблиночка страоїсданпя. Наприклад: Ішов ночей повільний караван (Л. Костенко); черпак долонь; Як гарно: калиновий вітер у світі, вітер добра, краси, надій (М. Стельмах). 3. Тричленні іменникові метафори, в яких образність виникає на нанизуванні лексем: волею богів естет (Т. Світличний); долоня пелюстка маку (І. Калинець); століття — зморшка на чолі Землі (І. Драч).
Атрибутивні метафори мають дві основні граматичні форми вираження — прикметник і дієприкметник: неситі очі, ми серцем голі догола; злії літа, розбитеє серце, веселее слово не вернеться, ледача воля одурила маленьку душу; Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий! (Т. Г. Шевченко); Не люблю каламутного слова (Л. Костенко); Ти, смолокрила хмаро, благослови мене (В. Стус), та прислівник: Гарненько вкраду п’ятака, гарненько думав, тяжко плакать, скромненько длань свою простер; А од коріння тихо, любо зелені парості ростуть (Т. Шевченко); Сонно пахне весло (І. Драч). Атрибутивні метафори називають ще метафоричними
епітетами: вишневий сон, калинова мова, калиновий вітер, чаїний жаль (М. Стельмах); Уже вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду (М. Рильський); Застерігає доля нас зарання, що калинова
кров — така густа (В. Стус). Комбінація субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними (її можна назвати перехідим явищем між епітетом і метафорою) дає конкретно-чуттєвий образ: зелені кислички очей, хистка зернина вогню, оброшені хустини вишень, полиновий смуток далини, заметіль вишневого цвіту (М. Стельмах). Атрибутивно-субстантивну семантику мають епітетні
структури, що виникли на метафоризації форм орудного відмінка: білою повінню стояли гречки, зіркою розцвіла біла лілея, наспівно струмком жебонить дівочий голос, тополькою затремтіла дівчина, лебідкою проходила, веретеном закрутилась тітка (М. Стельмах). Семантичним різновидом таких метафор є персоніфіковані: дідом покректує мороз, туман сивим дідом бреде на долину; А
час ішов: весною — сіячем, улітку — косарем, восени —молотником, узимку —мірошником (М. Стельмах). Дієслівними метафорами називають такі, в яких один член (другий) виражений дієсловом з переносним значенням. Однак треба пам’ятати, що переносність значення сприймається тільки на рівні його сполучуваності з іменником (першим членом метафори): Широкий Дніпр не гомонить; розбивши вітер чорні хмари, ліг біля моря одпочить; Шепчуть густі лози; І сонце гляне — рай та й годі! Верба сміється, свято скрізь! Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою; Сиди ж один, поки надія одурить дурня, осміє…
Сучасна українська література характеризується високим ступенем метафоричності художньої мови. Якщо класична українська поезія має метафори переважно атрибутивні і дієслівні, то сучасна українська поезія тяжіє до розгорнених багаточленних комбінованих метафоричних структур, у яких поєднуються атрибутивні й субстантивні, субстантивні і дієслівні, атрибутивні, субстантивні й дієслівні: визволь уста з випробуваного злота мовчання; застигне на крихту льоду камінець нещастя; відлітає крилатий корабель осені; перекинь синє проміння погляду через провалля вузького столика; сріблястий гобелен дощу навертає нас до ілюзій (І. Калинець); шовковий келих синьої сукні; сині котики сидять на лозах в сні екзотики; ніжним чудом, чудом чистим бузкова свічка понад листом воісе злотом-пломенем жива; згортає серпень золотим крилом (І. Драч); Переломи навпіл гіркий хліб мислі (Л. Костенко); На сонці закипіли сині крила; Які ж пишногубі троянди (І. Драч). Метафоричні структури можуть розростатися на все речення, створюючи блок висловів чи уривок тексту. Наприклад: Каральні експедиціїміщухів [мешканців міста] зганяють зголодніло до кошиків останні табунці грибів (І. Калинець); Розвиднилась тобі береза білим біла, це я тобі стою — тривожна і смутна, так забіліла вщерть, так щемно забриніла різкого болю снігова
струна. Без тебе я стою у тонкостанній кризі, березово стоїть мій невигойний біль, корою тріпочу, немов листок у книзі, — березово кипить навколо заметіль (І. Драч); Хто тебе земле прив’язав до шиї Всесвіту (І. Калинець). Метафора може виражатися цілим підрядним реченням.
Наприклад: Бувають душі — наче пні старі, що пишуть стежку почерком гадюки (Л. Костенко);
Метафорична структура може розгортатися ланцюжком від дієприкметника. Наприклад: Викорчувавши з дикого поля душі ще один пень ілюзій, вийнявши з очей незнайомої скалку
нерозгаданої туги (І. Калинець У синтаксичній структурі речення частіше метафоризуються
підмети, додатки, присудки, означення, рідше — обставини. Дієслівна метафора конкретизується на фоні обставин: 3 глибин сердець джерела пруоіспо б’ють; Взаметілях весь життєвий шлях. В свічці ледве дихають надії І блукають пальці в пелюстках A. Драч); Стоять озера в пригорщах долин (Л. Костенко). Проте не синтаксичною структурою речення зумовлюється метафора, а потребою конкретно-чуттєвої точності у мовному вираженні художнього образу.