Головна » Статті » Сучасна українська літературна мова » Стилістика

Епітет – загальновідомий словесний засіб. Класифікація епітетів, стилістичні функції, особливості граматичного вираження

Епітет (гр. еріїЬеїоп — прикладка, прізвисько) належить до загальновідомих словесних художніх засобів. Це художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Знання про епітет здобуваються кількома шляхами: у лексикології — при вивченні слів, що називають ознаки за кольором, формою, властивістю (білий, рожевий, великий, душевний); у морфології — при вивченні прикметників і прислівників (прекрасний — прекрасно, чудесний — чудесно, сумний — сумно); у синтаксисі — при вивченні означень (гірка доля, далека дорога), прикладок (очі-волошки, сон-трава, чар-зілля), обставин способу дії (сумовито зітхає’, радо зустріли). І тільки риторика дає глибокі і повні знання про епітет, бо, включаючи всі попередні види знань, узагальнює їх та розкриває роль і значення епітетів як словесних засобів образності у художньому тексті.  Епітет формується як образний естетично маркований атрибут, що на лексичному і граматичному рівнях має образно-означальне наповнення, свою формально граматичну структуру (епітет-дистрибут) і відповідає на питання грамматичного означення який? як?

Епітет як образний, естетично маркований атрибут має дві основні граматичні категорії для свого формування і вираження: прикметник з граматичною функцією присубстантивного
означення і якісно-означальні прислівники з граматичною функцією придієслівного означення — обставиною способу дії. Наприклад: / марили айстри в розкішнім півсні про трави
шовкові, про сонячні дні, — / в мріях вважалась їм казка ясна, де квіти не в’януть, де вічна весна…; Ах, пані, пані чарівна, як я люблю, люблю вас ніжно, прозоро, радісно, безгрішно! (О. Олесь) Визначаючи епітет як образний естетично маркований атрибут і ширше — як категорію художнього пізнання світу через образні ознаки, виділяємо й інші граматичні форми і
конструкції, які мають образно-означальне наповнення і відповідають на запитання граматичного означення який? як? Наприклад: Волосся жмутами проміння Горить на зеленій траві (О. Олесь);
Розтопленим сріблом блищать річки (Леся Українка).

Є різні класифікації епітетів. Виділяють епітети прості, складні, зорові, слухові, нюхові, живописні, психологічні. За змістом епітети ділять на зображувальні або описові і ліричні. В ліричних є оцінний елемент (чарівна ніч, сяючі очі).

О. Галич ділить епітети на характерологічні або пояснювальні і посилювальні, постійні, контекстуально-авторські, прикрашальні Перший підкреслює найхарактернішу ознаку предмета, а другий "не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її"2. Наприклад: "Прокинеться кривава зрада, II і стисне віроломний ніж" (Є. Маланюк). Постійними є ті епітети, які часто стоять при одних і тих же словах: "шлях" - - битий, "козак" — молоденький, "кінь" — вороненький, "море" — сине. "Контекстуально-авторським називається епітет, який виділяє не постійну — супровідну, канонізовану в межах літературного або індивідуального стилю ознаку предмета, а таку рису, яка видається характерною в предметі за певних обставин у тому конкретному контексті, в якому про цей предмет згадується. Контекстуально-авторський - це епітет, що є переважною прикметою реалістичного стилю, який вимагає точності, а не виключно поетичності висловлювання, відповідності, реалістичності означуваного в предметі самому означеному предметові, тим конкретним обставинам, у зв'язку з якими даний предмет згадується". Наприклад: "Проса покошено. Спустіло тихе поле. // Холодні дні з високою блакиттю // Не повернуть минулого ніколи: // Воно пройшло і вже здається миттю!" (М. Рильський).

Що ж до прикрашальних епітетів, то вони, як зауважує Б. Томашевський, були у широкому вжитку в романтичному і класицистичному стилях.

П. Волинський, крім постійних епітетів, називає метафоричні, залізна воля, чорна нудьга, мертва тиша, метонімічні: "Той неситим оком І за край світа зазирає..." (Т. Шевченко), гіперболічні: "Безмежнеє поле"', іронічні: колегіальний ум, мудрий осел, вовк-пастух.

О. Веселовський виділяє синкретичні епітети, їх виникнення пояснює синкретизмом (злитістю) наших сприймань (зорових, слухових, дотикових). Таке явище називають художньою синестезією. У поемі "Похорон друга" П. Тичина використовує образи синього плачу і синього снігу:

Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий, Я синій сніг од хати відкидав і зупинився... Синій, оркестровий долинув плач до мене.

Стилістична функція епітетів полягає  в  тому,  що  вони дають  змогу  показати  предмет зображення з  несподіваного  боку, індивідуалізують  якусь  ознаку,  викликають  певне  ставлення  до зображуваного.
     «Мокрий і стомлений, аж ліньки було спинитись і повипивати  з
мокрих  шкарбанів воду, щоб вона не чвяхкотіла там, він чвалав  до
села, солодко мріючи про відпочинок.
     Як приємно буде зняти мокре взуття, сісти на лаві,» простягши
натруджені  ноги  й закурити! На цьому, власне,  й  кінчалася  для
Лебединського  справжня насолода від полювання,  бо  далі,  навіть
oeped  Москаликом, цим напіврибалкою, напівхліборобом, що  нишком-
пострілює  і  дичину з шомполки, треба було матися  на  обачності,
стерегтися   сказати  зайве  необережне  слово»   (Б.   Антоненко-
Давидович).

Категорія: Стилістика | Додав: StudentSun (28.08.2015)
Переглядів: 1816 | Теги: Стилістика | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]