Ускладнені прості речення і їх функції

Прості односкладні речення різнотипні за властивою їм семантикою, синтаксичною структурою і стилістичними функціями.

Прості ускладнені речення не бувають однослівними. їх прийнято розглядати в таких вимірах:

—  на членореченнєвому рівні, тобто на рівні членів речення (тоді, коли в простому реченні наявна однорідність або відокремленість одного чи кількох членів речення);

—  на позачленореченнєвому рівні, поза членами речення (якщо до структури простого речення входить вставний, вставлений елемент чи звертання).

Трактування простого ускладненого речення в синтаксисі неоднозначне. Переважає думка, згідно з якою простим ускладненими речення або з однорідними членами речення, або з відокремленим членом речення, або речення зі вставним, вставленим чи звертальним елементом. Усе ж дехто із синтаксистів (А. Прияткіна та ін.) вважає, що прості ускладнені речення — це тільки речення з відокремленим членом (членами), що до них начебто не належать навіть речення з однорідними членами, бо «однорідність лише кількісно поширює речення, але не ускладнює його». Це, мабуть, сумнівне міркування. Звісно, однорідність не змінює речення ка­тегоріально, бо не привносить до його складу синтаксично різних членів речення (неможливий, наприклад, один однорідний ряд одночасно з означення і додатка тощо), але однорідність модифікує речення семантично, наповнює його новим змістом, розгортає структурно, індивідуалізує стилістично. Це загалом стосується й простих речень із синтаксично ізольованою части­ною, бо кожна з них (вставна, вставлена чи звертальна) надає реченню чогось виразно особливого, семантично, синтаксично й стилістично важливого.

Синтаксис простого ускладненого речення — великий за обсягом і важливий розділ граматики, який усталився як вчення про структуру й семантико-функціональні особливості усіх різновидів простого ускладненого речення. Ці речення широко вживаються в писемній і усній формах мови, в усіх її стилях. Обмеженим, однак, є використання простих речень, ускладнених дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, у розмовно-побутовому мовленні, бо такі звороти загалом книжні за своєю сутністю, щонайбільше властиві науковому й офіційно-діловому мовленню.

Усі різновиди простих ускладнених речень по-різно- му співвідносяться зі складними реченнями і з неус- кладненими простими реченнями. Якщо прості речення з однорідними членами синонімічні переважно зі складносурядними реченнями, становлять з ними стилістично паралельні конструкції, то прості речення з відокремленим членом (членами) співвідносні з певними різновидами складнопідрядних речень. Натомість речення із вставністю, вставленістю чи звертальністю (звертан­ням) сприймаються тільки в межах простого речення, синтаксично пов’язані не з усією структурою складного речення, а тільки з певною частиною простого речення або ж і з усім простим реченням.