Едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу:
1) Автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;
2) Вони можуть по-різному сприймати актуальність;
3) Автор і реципієнт можуть по-різному створювати і приймати повідомлення у різний час, в різних місцях, ситуаціях;
4) Автор і реципієнт можуть використовувати для передачі повідомлення різні мови;
5) Автор і реципієнт можуть мати різні тезауруси;
6) Вони використовують різні механізми появи і сприйняття повідомлень;
7) Вони можуть мати різну волю щодо необхідності сприйняття повідомлення;
8) Повідомлення, яке передає автор реципієнтові у процесі може бути спотворене;
9) Автор і реципієнт використовують різні норми опрацювання повідомлення.
Бувають такі групи авторів:
1. За типом повідомлень:
· Автори образних повідомлень (літератори, письменники-митці),
· Автори понятійних повідомлень (письменники-науковці),
· Автори образно-понятійних повідомлень.
2. За ступенем самостійності підготовки повідомлень:
· Автори, які не вміють готувати повідомлення (некваліфіковані),
· Автори, які вміють, але з певних причин не можуть готувати повідомлення (автори-громадські діячі),
· Автори, які вміють і готують повідомлення (самостійні автори).
3. За досвідом підготовки повідомлень:
· Автори-початківці
· Автори-ветерани
4. За майстерністю подання інформації:
· Автори-професіонали,
· Автори-майстри
· Автори-ремісники
5. За обсягом тезаурусів (обсяг тезауруса залежить в основному від освітнього рівня автора; чим більший тезаурус тим більшу кількість тем він може розкрити).
6. За переслідуваною метою:
· Автори-ідеалісти
· Автори-прагматики
7. За бажанням отримати фінансову винагороду:
· Автори-альтруїсти
· Автори-комерсанти
Групи реципієнтів:
1. За можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності – вони поділяються на реципієнтів, що сприймають найлегші слова і речення і до дуже складних слів і речень.
2. За рівнем синтаксичної складності їх тезауруса. Завжди слід враховувати той запас слів (від простих до складних), який є у реципієнтів певної групи. Чим складніше є повідомлення, тим старші за віком реципієнти можуть його сприймати; часто є вищим і їх освітній середній рівень.
3. За довільністю сприймання:
· Які добровільно сприймають повідомлення і не хочуть припиняти сприймання до завершення повідомлення;
· Який вимушено сприймає повідомлення, бо зобов’язаний це зробити;
· Які випадково сприймають повідомлення, але знають, що можуть припинити це сприймання у будь-яку мить.
4. За мотивами сприймання:
· Для особистого задоволення
· Для задоволення естетичних потреб
· Для задоволення пізнавальних потреб
· Для задоволення навчальних потреб
5. За рівнем знань в структурі повідомлення:
· Які сприймають найпростішу композицію і без апарату видання;
· Які сприймають композицію середнього рівня складності, невеликого обсягу з простим апаратом видання;
· Які сприймають повідомлення будь-якої композиційної складності.
6. За професійним рівнем:
· Які не є фахівцями в певній галузі знань;
· Які є фахівцями
· Які є експертами в певній галузі знань
Групи ЗМІ:
1. За потужністю нормативної бази редагування. Є такі, що використовують під час редагування мало-, середньо-, високопотужну базу редагування.
2. За ступенем редагованості повідомлень. Є ЗМІ, які забезпечують високий (багатоправний) рівень редагованості, середній чи низький ступінь редагованості.
3. За наявністю специфічних норм редагування:
· Політичні
· Релігійні
· Ті, що вироблені і використовуються лише в конкретному ЗМІ.
4. За обширом тематики:
· Вузькопрофільні
· Середньо профільні
· Широко профільні
Контрольні запитання
Охарактеризувати методологічну базу редагування. Перелічити групи авторів, читачів і ЗМІ.
5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.
Список рекомендованої літератури
1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.
2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.
3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.
4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.
