Редакторський аналіз – виконуваний редактором прогностичний процес, ціль якого - ретельно вивчивши пропонований до видання твір, визначити, як він буде впливати на читача в цілому й у деталях, щоб, зіставивши цей вплив з тим, на яке має право розраховувати видавництво у виходячи з авторського задуму й суспільного, соціально-функціонального призначення видання, оцінити придатність його до випуску, його суспільну цінність і можливість торговельного успіху, виявити недоліки й резерви посилення гідностей, щоб допомогти авторові зробити твір більш досконалим.

Структура редакторського аналізу

Редакторський аналіз - найскладніший розумовий процес, і структура його (складові частини й зв'язки між ними) дуже складна. Редакторський аналіз протікає як би в трьох площинах. По-перше, він ділиться на частині, оскільки сам добуток складається з багатьох елементів і частин (одиниць тексту), кожна з яких вимагає самостійного аналізу. По-друге, він складається із частин тому, що одиниці тексту зазнають не однієї, а багатьом розумовим операціям, у кожної з яких своя мета: глибоко опанувати змістом того, про що пише автор, тобто зрозуміти текст, і усвідомити. Якими формальними засобами користувався автор для передачі змісту; переконатися в тому, що глибоке розуміння тексту дійсно досягнуте; з'ясувати, якому читачеві адресований текст по суті його змісту й форми й що являє собою цей читач, які його найбільш істотні особливості саме як читача; представити. Як зрозуміє текст потенційний читач; визначити, на що текст реально націлений і на що націлити його бажане; установити, якими загальними, особливими й індивідуальними рисами має добуток, який задум автора; уявити, як зміниться читач під впливом прочитаного тексту, яким буде результат читання.

Редакторський аналіз починається із читання рукопису, яке має істотні особливості.

Перша особливість полягає в тому. Що редактор сприймає текст не як інформацію, а як реальність, увесь час подверганя його критиці.

Друга особливість полягає в тому, що редакторське читання змушує подумки ділити текст на частині, тому що обсяг доступного глибокому розумінню й критичному розгляду матеріалу обмежений психологією сприйняття. Текст книги редактор як би ділить на глави, глави - на розділи, розділи - на абзаци, абзаци - на окремі фрази.

Серед багатьох редакторських читань рукопису виділяються три основні:

1) ознайомлювальне;

2) рецензентське, оцінне;

3) шліфувальне, оздоблювальне читання.

1. Ознайомлювальне читання. Його основна функція - загальне пізнавальне орієнтування в змісті й формі добутку. Вона дозволяє зрозуміти його в цілому й при подальшім, поглибленім читанні усвідомлювати місце й роль кожної одиниці тексту в змісті всього добутку, що редагується. Вона допомагає побудувати загальну модель читача, визначити головне функціональне призначення видання, сформулювати найважливіші особливості добутку й автора.

2. Рецензентське, оцінне читання. Його функції - поглиблене усвідомлення, пророблення, аналіз, оцінка й критика текстових одиниць (від малих до найбільших ) і всього тексту в цілому по основних принципових питаннях змісту й форми редагуємого добутку.

3. Шліфувальне читання. Його функції - аналіз і оцінка схваленого, визнаного придатним і до видання добутку, пошук засобів усунення причин приватних недосконалостей, використання цих засобів і контроль над їхнім впливом на текст. На прогнозований результат читання потенційного читача.

Для професійного читання редактора в цілому характерно наступне: зв'язок з аналізом добутку. Редакторське читання повинне супроводжуватися постійним осмисленням змісту всіх понять. Неточне розуміння значення слова може привести до недоліків будь-якого роду - від стилістичної погрішності до концептуальної помилки; критичне відношення до матеріалу, що читається; критичне відношення до власних суджень, висновків і оцінкам. Критичне відношення до своєї працює виключає поспішні категоричні висновки, нехарактерні для творчого процесу; осмислення матеріалу добутку в повному обсязі по всіх його елементах; раціональний підхід до сприйняття літературного матеріалу; оцінка власного емоційного стану й реакції на текст. Виявлення причин, що викликали ті або інші емоції, дозволяє прогнозувати вплив літературного матеріалу на читача; підпорядкування процесу читання певній цільовій настанові. Від цього залежить характер читання: його швидкість, рівномірність, фрагментарність і ін. Коли потрібно вивчити добуток, читання повинне бути неквапливим, вдумливим, що супроводжується глибоким аналізом. Якщо ж у якийсь момент роботи треба було уточнити рубрикацію, то читання буде фрагментарним, швидким, що фіксує ключові значеннєві ланки змісту. Отже, професійне читання редактора може бути наскрізним і фрагментарним, швидким і повільним, рівномірним і нерівномірним; підтримка уваги необхідними зусиллями волі. Професійне читання вимагає постійної уваги, яка підтримується зусиллями волі, інтересом до добутку, професійним інтересом. Редактора особисто може не цікавити тема, розглянута в добутку, але його повинне цікавити добуток з погляду розв'язку професійних завдань, можливості підготовки видання, пошуку оптимального варіанта добутку; багаторазовість процесу; запис зауважень у різних формах (на полях авторського оригіналу, на окремих аркушах паперу, у робочому зошиті).

Контрольні запитання

1. Редакторський аналіз.
2. Структура редакторського аналізу.

Список рекомендованої літератури

 1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

 2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

 3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

 4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

 5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.