Чи потрібна людині інформація? Уже від самого початку свого існування людина приречена постійно отримувати й опрацьовувати інформацію — образи відображуваного світу. Припинити довільно доступ інформації до себе людина не здатна, навіть під час сну, і тільки деякі канали отримання інформації все ж можна блокувати (наприклад, канал зорового аналізатора). Тут ми не беремо до уваги ті випадки, коли ці канали блокують медичними чи хімічними засобами (наприклад, больові аналізатори блокують хімічними препаратами під час хірургічних втручань). Таким чином, більшість каналів у людини постійно відкрита для отримання інформації (звичайно, з більшою чи меншою пропускною здатністю).

Але чи потрібна людині інформація взагалі? Щоб відповісти на це запитання, дослідники проводили такі експерименти. Людей (за їх згодою) поміщали в спеціально обладнані темні приміщення (кімнати, печери), куди не надходила жодна інформація. Піддослідні мали можливість нормально харчуватися і спостерігати за собою. Крім того, за ними спостерігали й ззовні. Приблизно за місяць піддослідні починали спотворено сприймати дійсність: час, просторову форму приміщення, чули звуки, яких насправді не було, тобто у них починалися галюцинації. Мозок сам починав генерувати інформацію, якої йому бракувало. Пізніше в піддослідних з'являлися ознаки деградації особистості. Ймовірно, коли б такі експерименти вчасно не припиняли, то піддослідні втратили б своє соціальне начало як homo sapiens. У літературі описують випадки, коли після травм, які блокували всі органи чуття, люди впадали у сон. Описані результати дають усі необхідні й достатні підстави для незаперечного твердження: без отримання й опрацювання інформації людина існувати не може, а тому отримання й опрацювання інформації — це спосіб існування людини. Цей висновок дає змогу, користуючись певною аналогією, сказати, що інформація потрібна людині так само, як і «хліб наш насущний». При цьому надходження і першого (духовного, інформаційного), і другого (біологічного) видів "хліба насущного" повинно відбуватися і регулярно, і дозовано. Мимоволі стає по-новому зрозумілим вигук древніх: "Хліба і видовищ!", який часто лунав на трибунах античних амфітеатрів. У суспільстві інформацію людям (реципієнтам) передають засоби масової інформації (ЗМІ) (газетні, журнальні та книжкові видавництва, радіо й телебачення), а також різні видавничі та інші організації. До моменту передачі ЗМІ опрацьовують її на цілому ряді етапів публікування.

Едитологія – це наука, яка описує теорію редагування повідомлень і видавничу діяльність. Вона пов’язана з багатьма іншими науками:

• Загальне мовознавство;
• Літературознавство;
• Етика, естетика;
• Юриспруденція;
• Психологія;
• Логіка;
• Кібернетика;
• Поліграфія та ін.

Об’єктом дослідження едитології є видавничий процес.

Предметом едитології є методологічні засади видавничого процесу (методи, постулати, мктодики, норми, творчі процеси тощо).

Мета едитології – це вироблення науково обгрунтованих рекомендацій працівникам ЗМІ для суспільно-ефективного опрацювання повідомлень.

Теорія видавничої діяльності – це складова едитології, яка досліджує методологічні процеси, що опосередковано пов’язані з підготовкою повідомлень до публікування.

Теорія редагування – це складова едитології, що досліджує методи редагування, безпосередньо підготовки повідомлень до опублікування.

Теорія редагування поділяється на:

• Теорію загального нормативного редагування;
• Теорію загального творчого редагування;
• Теорію галузевого нормативного редагування;
• Теорію галузевого творчого редагування.

До навчальних едитологічних дисциплін належать:

• Загальне редагування;
• Літературне редагування;
• Галузеве редагування;
• Видавнича діяльність;
• Творче редагування.

Редактор – це працівник ЗМІ, який здійснює редагування (покращення) повідомлень. Окрім цього, редактором називають керівника видання, який затверджує його зміст.

Редагування – опрацювання, виправлення, підготовка до друку літературної праці.

Основним об’єктом редагування є авторський оригінал (рукопис).

Предметом редагування є приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними нормами.

У видавничому процесі об’єкт редагування традиційно фіксують на папері, паралельно надаючи матеріал на комп’ютерних носіях інформації.

Контрольні запитання

1. Пояснити сутність едитології як навчальної дисципліни.
2. Які існують складові дисципліни едитології?
3. Об’єкт, предмет, мета едитології.

                                                            Список рекомендованої літератури

1. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.
2. Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.
3. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.
4. Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.
5. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.