Індивідуальний розвиток людської психіки стартує на початку онтогенезу і проходить свої перші ступені в дитинстві. Людське дорослішання порівняно з дитинством у тварин є відносно найтривалішим. Воно становить четверту частину індивідуального життєвого шляху людини. За цей час індивід перетворюється на діяльну дорослу особистість.

Зміни, що відбуваються в тілесному і психічному житті людини на різних етапах її онтогенезу, визначаються при­родними й суспільними умовами в їх єдності. Ці зміни мають закономірний, прогресивний характер, що виявляється в послідовності вікових періодів розвитку: зародження життя дитини змінюється немовлячим віком, його продовжує раннє дитинство, за ним, як відомо, йде дошкільний вік, що змінюється молодшим шкільним, далі наступає стадія підлітка, яка закономірно переходить у юність. За юністю ідуть періоди дорослості, що закінчуються старістю.

Для кожного віку характерними є певні взаємовідносини індивіда з суспільним середовищем, особливості його психічної діяльності й фізичного стану. На з'ясуванні динамічних прогресивних змін психіки людини впродовж її життя і спеціалізується вікова психологія.

Виникнувши як галузь психологічної думки, вікова психологія наразі має значний обсяг накопиченої та систематизованої інформації, яка широко використовується у повсякденній практиці, що дозволяє говорити про існування вікової психології як окремої науки Це підтверджує ряд ознак:

•    визначений предмет вивчення та змістовний понятійно- категоріальний апарат,

•    система наукової інформації, яка містить зафіксовані та обґрунтовані закони та закономірності психічного розви­тку людини,

•    методи дослідження вікової динаміки психіки, вживані науковцями та практиками,

•    напрацьовані та апробовані технології оптимізації змісту та механізмів психічного розвитку людини,

•    функціонування відділів, лабораторій і інших науково-до­слідних установ з проблем вікової психології.

Виходячи з того, що предметом вікової психології є закономірності психічного розвитку людини, він конкретизується в її

завданнях:

      1.     Вивчення механізмів виникнення і розвитку психічних процесів та властивостей.

      2.     Встановлення детермінації, симптомів та перебігу вікових криз психічного розвитку.

      3.     З’ясування змісту розвитку онтогенетичних видів діяльності (гри, навчання, праці).

      4.     Виявлення типових ознак психічного розвитку представників всіх періодів.

      5.     Розкриття дій факторів та умов психічного розвитку людини.

      6.     Вивчення механізмів та закономірностей зміни вікових періодів.

При реалізації даних завдань перед науковцями постає ряд основних проблем вікової психології:

•    співвідношення та механізми дії біологічного та соціаль­ного чинників психічного розвитку людини,

•    проблема активності/пасивності індивіда в ході свого пси­хічного розвитку,

•    неперервний чи дискретний характер психічного розвитку людини,

•    співвідношення кількісних та якісних онтогенетичних змін психіки,

•    організований та стихійний характер впливу соціуму на становлення особистості.

Структура вікової психології:

       I.            Дитяча психологія

ü  Психологія раннього віку

ü  Психологія дошкільного віку

ü  Психологія молодшого шкільного віку

    II.            Психологія підлітків

 III.            Психологія юнацтва

 IV.            Психологія дорослих

ü  Психологія ранньої і середньої дорослості

ü  Геронтопсихологія