Головна » Статті » Інше » Психологія

Поняття про психічний розвиток, його особливості.

Після свого народження людська дитина є несвідомою, безпо­мічною і безсловесною істотою, цілком залежною від дорослих у виживанні. Психічні прояви та фізичні реакції новонароджено­го є простими, адаптація до світу лише починається. Внаслідок тривалої соціалізації дитини та розгортання її психічного розви­тку відбувається становлення зрілої, автономної та автентичної особистості. Таким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості. Особливості психічного розвитку людини Хоча темпи і результати онтогенетичного становлення осо­бистості є дещо різними, варіативними, та сам процес пси­хічного розвитку індивіда характеризується рядом типових особливостей.

Розкриємо зміст найголовніших з цих особли­востей:

1) суперечності як основа психічного розвитку. В основі психічного розвитку, як і будь-якого іншого, лежать суперечності, які бувають внутрішніми (між складовими психіки самого індивіда) та зовнішніми (між індивідом та соціумом). Між цими видами суперечностей існує стійкий взаємозв'язок, зовнішні є первинними, виникаючими внаслідок контактів індивіда з соціумом, однак саме ці суперечності трансформуються у внутрішні, активізуючи людину до дій та зумовлюючи прогрес психіки;

2) неперервність психічного розвитку. Розпочавшись ще до на­родження дитини і бурхливо розгортаючись після її народження, психічний розвиток триває кожного дня без перерв, «відпусток» чи відпочинку. Навіть уночі мозок продовжує переробляти інформацію, що надійшла вдень. Виняток становить лише явище затримки психічного розвитку, спричинене тяжкими фізичними або психічними травмами мозку, але воно досить рідкісне і відноситься до відхилень;

3) дискретність - розподіл онтогенезу людини на окремі вікові періоди зі специфікою психічного розвитку у кожному. Розподіл цей умовний, так як, хоча межі вікових періодів і визначені науковцями чітко, але психіка переходить від одного періоду до іншого поступово;

4) незворотність. Ті прогресивні зміни, які сформувались внаслідок психічного розвитку, вже не зникають, а залишаються надбанням особистості і впливають на подальше психічне функціонування. Регресивні тенденції можна помітити лише як окремі форми захисної поведінки людини, що досліджувались З.Фрейдом;

    5) взаємозв'язок психічного з інши­ми напрямками розвитку - фізичним, соціальним, фізіологічним. Так, у немовлячому віці психіка дитини розви­вається на основі фізичних надбань - наприклад, коли немовля навча­ється самостійно сидіти, то значно розширюється коло його сприймання дійсності, і також руки дитини використовуються для дослідження предметів. У підлітків процес статевого дозрівання зумовлює зміни образу «Я», починається усвідомлення себе як дорослого - це є підтвердженням зв'язку фізіологічного та психічного розвитку. Взаємозумовленість психічного та соціального розвитку легко простежити на прикладі вступу 6-річної дитини до школи - новий соціальний статус школяра спричинює суттєві зміни психіки. Отже, коли науковці хочуть підкреслити взаємозв'язок даних напрям­ків розвитку індивіда, то згадують про його зростання, дозрівання та соціалізацію;

6) нерівномірність. В певному віково­му періоді одні компоненти психіки розви­ваються прискорено, а інші - уповільне­но, а в наступному віковому періоді вони чергуються (ті функції, що розвивались повільно, прискорюються, а ті, що при­скорено - уповільнюються). Так, щодо розвитку пізнавальної сфери дитини можна простежити наступну динаміку: впродовж немовлячого періоду інтенсивно розвиваються відчуття та сприймання, активізується пам'ять, а мислення та уява лише зароджуються, в наступному - ранньому віці найпотужніше розвивається пам'ять і мислення, в дошкільному на перше місце за темпами розвитку виходить

7) перехід від нижчих психічних структур до вищих:. Нові структури психічної діяльності виникають шляхом диференціації наявних структур, тобто цілісних форм, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Інакше кажучи, процес цей іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої, а не на чистому місці (перша структура своєю основою має безумовно рефлекторну системну роботу мозку). Вона не просто виявляється, а утворюється з того, що є вже в індивіда, і що він засвоює із суспільного середовища. Доказом того, що генетично раніші структури не зникають з виникненням пізніших, є можливість повернення до них;

8) «спіралеподібний» характер розвитку психіки. Визнання прогресивної спрямованості онтогенезу людської психіки як переходів від менш до більш досконалих її форм не означає, що він іде прямолінійно. Як зазначають деякі дослідники, у ньому спостерігаються ніби повернення до пройдених етапів, повторення на новій основі раніше пережитих взаємовідносин індивіда із суспільним середовищем, тобто, образно кажучи, психічний розвиток іде не по прямій, а «по спіралі»;

9) взаємозв'язок кількісних та якісних змін психіки. Психіч­ний розвиток людини є процесом, в якому кількісні накопичення психічних функцій спричинюють якісні перетворення, забезпе­чуючи формування якісних психічних новоутворень. При цьо­му психічні процеси та властивості дитини мають здебільшого якісні відмінності щодо психіки дорослих;

10) планомірність та наступність психічного розвитку. Планомірність становлення особистості виявляється через систематичний, впорядкований характер психічних змін, що є стійкими в часі і незалежними від варіативних факторів (на кшталт настрою, зовнішності людини тощо). Наступність психічного розвитку має місце як взаємозв'язок попередніх та перспективних, майбутніх психічних змін в загальній динаміці становлення особистості, нашарування новоутво­рень психіки на її попередні прогресивні вияви.

Таким чином, психічний розвиток являє собою не послідовність окремих, неузгоджених між собою змін, а носить цілісний, системний характер, внаслідок чого зміни в одній області психіки викликають зміни інших психічних проявів.

Категорія: Психологія | Додав: StudentSun (01.01.2012)
Переглядів: 5391 | Рейтинг: 2.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]