Реферат

на тему:

Сучасний український алфавіт

Алфавіт (азбука, абетка) — сукупність усіх букв, уживаних у писемності якої-небудь мови й розміщених у певному порядку.

Український алфавіт, як було вже сказано, сформувався на основі старослов'янського кириличного письма. За свою більш ніж тисячолітню історію він

зазнав чималих змін. Форма букв, близька до сучасної, почала встановлюватися в XVII ст. Сучасний склад букв остаточно закріпився на початку XX ст.

У сучасному українському алфавіті 33 букви. Вони розташовані в такому порядку і мають такі назви:

До 1993 р. буква ь (м'який знак) стояла останньою в алфавіті, тепер її переставлено на третє місце від кінця.

Розташування букв в алфавіті традиційне, ніякої закономірності в ньому немає. Тому його треба запам'ятати механічно.

Звукове значення букв українського алфавіту неоднакове. Більшість букв у ньому однозначні, тобто кожна з них позначає один звук (точніше —фонему). Букви а, о, у, є, и, і (6 букв) позначають відповідні голосні звуки, букви б, в, г, г, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш (21 буква) — відповідні приголосні. Решта 6 букв мають свої особливості. ,

Буква ь сама по собі ніякого звука не позначає. Вона вживається лише для позначення м'якості приголосних: день |ден'] мальва (Mал’ва), Луцьк [луц'к], льон [л'он], пеньок [пен'ок], каньйон [кан'йон], портьєра [порт’йера].

Букви ї та щ завжди позначають два звуки: перша — йі, друга — шч: їжак |йіжак], поїзд [пойізд], з'їзд [зйізд].

Буквосполучення шч в українській мові не вживається. Замість нього пишеться буква щ: блиск — блищати, віск — вощина, Мелашка — Мелащин.

Букви я, ю, є мають двояке значення:

а) безпосередньо після приголосного вони позначають м'якість попереднього приголосного й відповідно звуки а у, є: нянька [н'ан'ка], лялька [л'ал'ка], нюанс [н'уанс], тютюн [т'ут'ун], синє [син'е];

б) в інших позиціях (на початку слова, після голосного, після апострофа й м'якого знака) вони позначають від повідно два звуки йа, йу, йе: яма [йама], пояс (пойас], зв'язок (звйазок], альянс [ал'йанс], юрба [йурба], в'юн [вйун], Нью-Йорк [н'йуйорк], з'єднаємо |зйеднайемо].

Крім того, буквослолучення дж і дз мають двояке значення:

а) на межі префікса й кореня вони позначають відповідно два звуки — д + ж і д + з: підживлення, переджнивний, надзвичайний, відзнака;

б) в інших_позиціях вони позначають відповідно один звук — дж і дз: джерело, джунглі, погоджений, затверджений, дзвінок, кукурудза.

Є свої особливості у вживанні букви ґ. До українського алфавіту її вперше ввів 1619 р. Мелетій Смотрицький у праці «Грамматіка славенскія...» (раніше звук г передавали буквосполученням кг). 1933 р. її було вилучено як «націоналістичну». Таким чином, звук г довгий час позначався буквою г (гава замість ґава). Букву ґ 1990 р. було повернуто до українського алфавіту.

Буква г передає на письмі задньоязиковий проривний при голосний. Зокрема вона вживається (і вимовляється відповід ний звук) у таких українських словах: аґрус, агу (вигук як звер тання до немовляти, так само агусі, агукати), варґа (губа), ґава, ґазда, ґалаґан, ґаламагати, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґеґати, ґедзь, ґелґати, ґелґотати, ґерґелі, ґердан, ґерґотіти, ґерлиґа (і ґирлиґа), ґето, ґешефт, ґзитися, ґиґнути, ґила (грижа), глей (за гуслий сік на деревах), ґляґ, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель (але: гоголь-моголь), ґоґошитися (наґоґошитися), ґонт, ґонтар (але: Іван Гонта), ґорґоля, ґражда, ґрасувати, ґрати (на вікні), ґречний, ґринджоли, ґрунт {ґрунтовний, обгрунтувати та ін.), ґрунь, ґудзик, ґуля, джерготіти, джереґелі, джиґнути, джиґун, дзиґа, дзиґарі, дзиґлик, дриґати, леґінь, маґлювати, мамалиґа, ремиґати, фіґлі-міґлі, хуґа, цуґ (цуґом), шваґер та в похідних від них.

Може писатися буква г або г у таких словах: біґос і бігос, буцегарня і буцегарня, ґабелок і габелок, ґевал і гевал, ґума і гума, ГУРапьня і гуральня, сновигати і сновигати, хурдига і хурдига, шмиГа і шмига (не до шмиги і не до шмиги). Із буквою г пишуться українські прізвища, якшо вони так вимовляються їхніми носіями: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґжицький, Ґлієр, Ґресько, Ґриґа, Ґудзій, Ґудзь, Доленґо, Шміґельський тощо.

Крім того, через букву г передається латинська літера g у таких записаних українськими буквами іншомовних висловах, як фата морґана, персона нон грата, альтер его, ґуд бай, терра інкогніто тощо. За алфавітом розміщують слова в словниках, довідниках, енциклопедіях, складають списки людей, різні каталоги тощо. Це полегшує знаходження потрібної інформації.

Розташовуючи слова за алфавітом, враховують не тільки їхні перші букви, а й усі наступні. Наприклад, треба постави ти за алфавітом прізвища Коваль, Коваленко, Ковальчук, Ковалюк, Ковалевський, Ковальський. В усіх цих словах збігаються перші п'ять букв (Ковал-). Далі йдуть букви ь, є, ю. Порівнює мо слова з шостою буквою є: Коваленко і Ковалевський — у них сьома буква відповідно н і в. Тому спочатку записуємо прізвище Ковалевський (із сьомою буквою в), потім — Коваленко (із сьомою буквою н). Так само зіставляємо слова із шостою буквою ь і розташовуємо їх у такому порядку: Коваль,Ковальський, Ковальчук. Отже, наведений список за алфавітом набуває такого вигляду: Ковалевський, Коваленко, Коваль, Ковальський, Ковальчук, Ковалюк.

Апостроф (') і дефіс (-) при розташуванні слів за алфавітом не враховуються. Наприклад, в алфавітному ряду зяб, з ясувати, зять враховано лише треті букви б, с, т. Так само в алфавітному ряду як-небудь, якось, як-от, якраз дефіс до уваги не береться.