Головна » 2012 » Квітень » 14 » Як не тепер, то в чистий четвер
19:57
Як не тепер, то в чистий четвер

Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня).

З цим днем пов’язано чи не найбільше обрядів і дійств. У Чи­стий четвер обов’язково годилося готувати баби — паски. Вони ма­ли свою технологію виготовлення й випікання. Крім жовтих баб, в Україні відомі й інші сорти пасок — білі, що випікались у п’ятницю, й чорні — у суботу. Всі ці різновиди мали своє символічне призначення: жовті баби, власне найбільші й найпохідніші, вчи­няли з пшеничного борошна на яєчних жовтках. Вони признача­лися сонцю й небу, білі — покійникам і повітрю, «щоб не приноси­ли лиха й смерті», чорні — господарям і всім людям, самій родю­чій землі. Як засвідчують Брокгауз і Ефрон, в Україні виготовля­ли до сорока різних сортів баб.

При виготовленні пасок дотримувалися різноманітних дійств. Починаючи із вчинення, вимішування та викачування тіста всі дійства підпорядковувались прадавнім обрядам. Особливо стежили, щоб не було порушено звичаєвих форм, коли саджали паски в піч. Усіх, хто був у хаті, просили вийти на двір, «щоб не потриво­жити пасок». Топити піч годилося з тих полін, які відкладалися кожного четверга протягом Великого посту. Підпалювали дрова кількома скибочками свяченої верби. Саджаючи Паски на черінь, господиня читала спеціальну молитву;

         - Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перераховуються родичі й члени родини) Коли живі, будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична...

Для білих пасок, які призначалися предкам, було інше причитання:

         - Хай будуть праведні душечки чисті й святі, як чиста й свя­та та велична ця паска. Щоб було вам так відрадно там, як паскам у печі. Вам, родителі наші, ці паски печемо, шануємо вас, а ви до­помагайте нам...

При саджанні чорних разових пасок висловлювалися поша­нівки землі-матінці, всім сущим людям, домашній худобі, споді­вання на багатий врожай і його убезпечення од пожежі, грому, бурі тощо. Звісна річ, як слушно зауважує С. Килимник, наведені тексти умовні: кожна господиня висловлювала їх залежно від сво­го вміння й поетичних уподобань, але всі вони просякнуті урочи­стою світлістю і шанобою до людей 1 природи.

У Чистий четвер годилося насукати свічок. Перевага віддава­лися страсній (громничній) свічці. Це були досить великих розмі­рів — «до двох аршин довжиною і до фунта вагою» — вироби, які слугували протягом року. Нею годилося «принести вогонь* зі Страсті. Вважалося, якщо «живий вогонь» ненароком погасне, ко­ли його несуть із церкви, то невдовзі хтось у родині помре.

Я пригадую, як ми в дитинстві, несучи запалені свічки зі Страсті (а це шість кілометрів весняного бездоріжжя посеред ночі, ко­ли нерідко падав дощ і гарцював вітер), ховали їх під поли, в па­перові обкрутни, оберігали долонями, щоб, не дай. Боже, не погас­ла; та все-таки траплялись випадки, коли вогонь згасав, й тоді годилося оживити його в сусідів, «бо засвічувати можна лише з «живого полум’я». На Закарпатті (Міжгірщина), як нам пові­домляли під час експедиції літні люди, замість свічок робили фа­кели з паклі, вимоченій у восковій рідині.

Вдома страсною свічкою робили хрестики на сволоці, «щоб ли­ха нечисть хату минала». Такі позначки (інколи сажу від них ви­користовували, розколотивши у воді, од пропасниці) тримали до Переплавної середи — шостий по Великодню тиждень. На Харків­щині хрести зберігали протягом року, «бо корисні на випадок по­жежі». Дехто навіть «клеймив» ними і ворота, «щоб нечиста сила й погані пси не заходили на подвір’я».

Неабияку роль відігравала у повсякденні випалена на Чистий четвер сіль. Робили це так: грудочку кристалів обгортали ганчір­кою, клали в гарячу піч і тримали, доки не обвуглиться тканина. Особливо, вважали селяни, вона помічна при шлункових хворобах у тварин; її вживали і при розговінні.

Було за обов’язок на Чистий четвер купати дітей, бо в цей день, начебто, ворони носять своїх пташенят до річки і миють, «а тому й живуть птахи сотні літ». Годилося очиститися водою і хворим людям. При цьому виливали обмивки на перехрестя доріг, «щоб там усе лихо зосталося». Роблячи це, приказували:

-                      Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здо­ров’я в ручки, в ніжки і на живіт трішки!

Ось чому забобонні селяни остерігалися вдосвіта виходити на дорогу, «щоб чужа хвороба не причепилася». Натомість уночі пе­ред світанком господиня, присівши на порозі, сукала з мички нит­ку на веретено, роблячи це навиворіт — од себе. Таким прядивом перев’язували ті місця, де «розійдеться» чи рука, чи нога. А щоб у дітей не випадало волосся та не боліла голова, то їх постригали саме в Чистий четвер.

Цікавим, але мало дослідженим був у давнину обряд «гонити смерть». На жаль, до нашого часу це дійство не дійшло, про нього, окрім коротких згадок, немає описів і в фаховій літературі. Відо­мо, що з ним пов’язані вогнища, що їх для цього розпалювали в четвер.

Очищення землі од всілякої нечисті за допомогою води й вог­ню — було досить поширеним явищем у наших давніх пра­щурів. Очевидно, і в обряді «гонити смерть» також були подібні дійства, які маємо в закликаннях, а потім у проганянні  (чи розстрілювані) морозу і зими. Таке багаття розпалювали лише и «живого вогню», добутого від тертя сухих паличок одна об одну, бо саме цей вогонь вважався «небесним гостем», що дарувався сонцем.


У дохристиянських уявленнях смерть поставала в людській чи іншій живій подобі, «вона могла чути і розуміти людські бажання та заклинання» (С. Килимник). Про це говорить нам у формі звертання-благання одна з давніх лірницьких пісень:

Смерте моя коханая.

Нам від Бога посланая

Зажди, смерте, час-годину,

Покиль зберу всю родину...

Про це нагадує нам і звичай збирати в четвер усе старе, непотрібні лишки в господарстві, ретельно вимітати сміття в садках» городах та на подвір’ї і спалювати його, «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті та всякої нечисті». При цьому виголошували своєрідні заклинання:

        Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!

Нарешті, з Чистим четвергом пов’язаний і Нявський, або Мерт­вецький, Великдень (покутяни його називали ще Живильним). Одразу після Страсної відправи, люди, прийшовши додому, вла­штовували своєрідну «тайну вечерю». Вона чомусь нагадує Вілію на Багату кутю. За спогадами літніх людей, трапеза мала при­близно такі страви: кутя з медом і маком, узвар, вареники із сушеними сливами та вишнями, капусняк, риба. Все це мало символі­зувати спільну вечерю з покійниками — так званий Мертвецький Великдень.

Як ми знаємо, люди вірили, що Бог тричі на рік відпускає пра­ведні душі з того світу: коли красує жито (на Русалії), на Спаса і в Чистий четвер по закінченні Страсної відправи. Вважається»; що душі «виходять із землі», а приходять по «небесному чарівному мосту» з вирію в свої «весі» (села) і за три дні до Паски справляють уночі свій Мертвецький, чи Нявський Великдень. У цей час душі покійників не бояться ні хреста, ні молитви й вельми агресивні. Якщо їм зустрінеться жива людина, то вони ладні задушити її. Єдине спасіння — облитися у четвер водою.

Відтак увечері на Нявський Великдень усі мерці, начебто, за покликом третього дзвону йдуть до церкви. Коло неї на них чекають священики, які також померли. Після відповідної проповіді відчиняються двері в храм Божий і всі заходять на службу. Біля вівтаря мають стояти діти і тримати в руках крашанки, наповнені клоччям. Після відправи всі христосуються й виходять на подвір’я храму, де священики ще раз читають проповіді. Лише після  третіх півнів усі розходяться по могилках. Деінде, доки душі покійників відправляють свою службу, розпалювали спеціальні вогні. Щоправда, на Херсонщині Мертвецький Великдень відзначали не в Чистий четвер, а в Жилавий понеділок.

Серед народу існувало безліч легенд і переказів на цю тему. Основний їх сюжет — якщо зустрітися з мертвими душами, то не оминути лиха. З огляду на це селяни в цей день остерігалися виконувати важливі господарські справи, «бо може вирости мертва кістка», цебто нарости на тілі. Жителі Карпат вважали, що на Страсний четвер не годиться різати худобу: «щоб не пролилась кров», а також білити, «бо це все сумні дні».


Таким чином, з Чистим четвергом пов’язано безліч дійств і вірувань. Це відбито у творах багатьох класиків нашої літератури. Досить вгадати цікаве оповідання Г. Квітки-Основ’яненка — «Мер­твецький Великдень». Письменник, взявши за основу традиційний сюжет, щоправда, трішки одійшов від нього. Його головний герой Ничипір випадково опинився серед мерців, але зумів їх перехи­трити і в такий спосіб врятувався. Подібні сюжети використа­ли В. Лепкий у творі «Під Великдень» та А. Свидницький — «Ве­ликдень у подолян».

Наведу ще один цікавий обряд, якого дотримувались у цей день юнки з Покуття. Називався він «заворожувати собі красу». На світанку дівчата йшли до річки чи озера і, дочекавшись сходу сонця, роздягалися, розпускали волосся й стрибали у воду, при­мовляючи:

Водане, на тобі русу косу,

Дай мені дівочу красу!

На закінчення цього матеріалу хочу навести досить влучне прислів’я, яке побутувало в народі і нагадувало забудькуватим: «Як не тепер, то в Чистий четвер» — цебто за гріхотворні наші вчинки рано чи пізно все одно доведеться спокутувати. Не забу­ваймо його й сьогодні.

 

 

Категорія: Культура | Переглядів: 831 | Додав: StudentSun | Теги: чистий четвер | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]