Головна » Файли » Презентації » Історія редагування

Видавнича та редакторська діяльність Івана Франка
[ Викачати з сервера (487.7Kb) ] 23.12.2011, 10:59

(3) Важливим чинником роботи друкованого органу він вважав організаторську роль, гуртування навколо видавничої ідеї літературних сил, виховання їх у дусі відданості народові, турбувався про покращення життя. Висуваючи ту чи іншу ідею, подаючи якесь поняття щодо різноманітних питань літературної і видавничо-редакторської справи, він сприяв закріпленню доброго смаку, вимогливості до власної праці, зважав на думку товаришів, розсилав програми видань, просив давати певні поради стосовно випуску різноманітної журнально-книжкової продукції.

(4) Редагуючи якусь частку написаного, цілий твір, чи вести певний відділ, редактор має все передивитися, поправити, впорядкувати, розташувати так, щоб була видна його відповідальність перед читаючою громадою. І. Франко мусив покласти край безвідповідальності у редакторсько-видавничій діяльності, у попередній практиці галицьких видань, часто безладній, анархічній і безплановій.

(5)На першому плані у нього була організаторська роль редактора, адже він дотримувався твердого переконання, що редактор мав бути тим організатором матеріалів, нового погляду на життя та ідеї, мусив би залучати білшу кількість авторів і то цікавих, прогресивних. Він завжди підтримував тісні контакти з людьми вміючими і знаючими, заохочував їх писати і видавати, просив сприяти і йому в його народолюбній діяльності.

(6)„Проблемно-тематичні напрями періодичних та книжкових видань” простежуються напрями Франкових газетно-журнальних та книжкових видань. Зокрема найголовніший – українська державність. Про це було заявлено в редагованому ним журналі „Народ” (1890-1895), що став органом створеної ним радикальної партії, яка вперше проголосила про кінцеву мету своїх змагань. Окрім цього Франкові видання працювали над культурно-національним піднесенням народу, несучи просвітницькі ідеї в усі верстви населення. Причину національного й соціального гніту, економічної залежності Каменяр вбачав у політичній неграмотності й безсиллі народу.

Він не зупинявся в проголошенні національних ідей - створював нові часописи, якщо попередні конфісковувалися поліцією, заборонялися як політично неблагонадійні, або коли не було фінансової змоги продовжувати цю народну й патріотичну справу.

(7)Видавнича справа, робота у різноманітних редакціях, літературна діяльність - все було спрямоване на піднесення національної свідомості українського народу, про що він неодноразово наголошував у своїх творах і листах. Адже без надрукування цих ідей, без поширення їх у народі засобом слова про народний розвиток і піднесення матеріального та духовного життя не могло бути й мови.

(8)„Організація І. Франком літературно-художніх, наукових, пізнавальних, народознавчих і сторонницьких (партійних) видань демократично-радикального спрямування” розкриває титанічну працю І. Франка над створенням, редагуванням та веденням сотень найрізноманітніших видань.

(9) Вирішувати організаційно-видавничі проблеми І. Франко почав із журналу „Друг” (1875-1877), коли увійшов до складу редакційного комітету разом із М. Павликом. А ще організовані та видані „Дністрянка” (1876), „Громадський друг”, „Дзвін” , „Молот” (1878), „Світ” (1881-1882), „Поступ” (1886), „Товариш” (1888), „Народ” (1890-1895), „Хлібороб” (1891-1899), „Життє і Слово” (1894-1897), „Радикал” (1895-1896), „Громадський голос” (1896-1897). Про причини конфіскацій І. Франко писав, що, окрім браку коштів для українських видань, значною мірою це було зумовлено відсутністю чіткої організації і, зокрема, певним сторонництвом (партією). „Громадський друг” мав велике значення в наближенні до трудового народу і був єдиним органом, навколо якого починали групуватися та організовуватися демократичні письменники і публіцисти як придністрянські, так і придніпрянські. Після його закриття І. Франко починає займатися серійним виданням книжок „Дрібна Бібліотека”, де вийшли твори відомих письменників та вчених зі світовим ім’ям.

(10)Протягом своєї творчої діяльності він брав участь у серіях: „Наукова Бібліотека” (1887), що з часом трансформувалася в „Літературно-наукову Бібліотеку” (1889-1897, „Мала серія”, „Нова серія”, де випущено найбільшу кількість творів українських і зарубіжних письменників), „Хлопська Бібліотека” (1896-1899), „Белетристична Бібліотека” (1899-1902), „Українсько-руська Бібліотека” (1902-1911), „Універсальна Бібліотека” (1909-1912), „Міжнародна Бібліотека” (1912-1914), „Всесвітня Бібліотека” (1914-1917).

(11)Окрім сприяння у виході таких збірників, як „Ватра” (1886-1887), „Веселка” (1887), „Перший вінок” (1887), видавав свої твори під назвою „Писання Івана Франка” (1910-1914), упорядкував першу антологію української лірики „Акорди” (1903). 1882 року в часописі „Світ” він друкує основоположну статтю в цій галузі „Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва”.

(12) „Літературно-науковий вістник”, що почав виходити з 1898 р., де І. Франко працював редактором першого складу Львівського періоду до перенесення видання в Київ 1907 р., а співпрацював потім ще до 1910 р. Із 1899 року був головним редактором, із 1903 – відповідальним редактором, водночас постійно публікував тут проблемно-полемічні та літературно-критичні матеріали, а також поетичні та прозові твори, переклади. Це був найбільш стабільний і плідний період у видавничій, редакторській, письменницькій і журналістській діяльності І. Франка, а обсяг праці, що її вклав Каменяр у становлення та розвиток літератури, можна порівняти з діяльністю цілої установи в галузі української культури, літератури, видавничої справи. А ще близько сотні інших видань, в яких брав участь як засновник, редактор, співавтор.

(13)Діяльність у видавничій сфері І. Франка щодо національного питання перегукуються з тими проблемами, які вимагають свого нового розв'язання сьогодні, хоч по суті від Франкових часів дотепер лишаються не вирішеними. Цьому він присвятив статті „Теперішня хвиля а русини”, „Ukraina іггеdеnt-а”, „З кінцем року”, „Як не по конях, так по оглоблях”, „Між своїми”, „Український і галицький радикалізм”, „Двоязичність і дволичність”. І. Франко друкує статтю „Шевченко і критики”, де визначає: „Ми наші національні ідеали взяли з руки Шевченка – того богохульника, чи делікатніше сказавши, раціоналіста!”.

(14)Найдужче спотворювалися найвагоміші праці І. Франка у тоталітарний час: а) викидалися розділи, закінчення праць, сторінки, абзаци, речення, фрази, назви, де йшла мова про українство, критикувався московський та польський шовінізм, порушувалося єврейське питання чи будь-який визиск народу; б) не допускалися до друку праці, де критикувався марксизм, а мова визначалася як первинна й основна ознака нації у політичному та соціально-психологічному змісті. Цензурі піддавалися всі організовані Іваном Франком видання чи в яких працював, але він відкривав нові і продовжував правдиво просвічувати народ. Погрози конфіскувати кожне число висувалися навіть до запланованих ним видань („Поступ”).

(15)Основний принцип редакторсько-видавничої діяльності І. Франка – служити інтересам свого рідного народу та загальнолюдським гуманним ідеям. Найвищий принцип – конструктивна і самовіддана праця задля служіння інтересам простого народу. Він мав на увазі розбудити публіку до здорового тверезого мислення, до праці наукової, або наукою проясненою, щоб від твору повіяло здоровим вітром національної свідомості. А національно-визвольний рух обов’язково має включати видавничу справу, що у читачів має виробляти правдиві переконання ясного національного почуття – такі завдання часопису, книжки. Отже, наголошував І. Франко, не сходити ані на хвилю з народного грунту українського, а до пізнання того грунту прикладати сучасні європейські методи наукові й літературні, а науковцям необхідно відкинути сліпу віру, спертися на наукову критику і звертати увагу на певні хиби суспільного устрою, публічного виховання, певних звичаїв, поглядів та характерів.

(16) Редакторські вимоги І. Франка мали чіткі вихідні положення: кожне періодичне видання повинно мати чітку програму з детально продуманою структурою, метою і завданням правдивого інформаційного наповнення, де насамперед має бути робота з авторами, з ними потрібно радитися, налагоджувати творчі стосунки, підказувати теми, плани. Видання ж повинно призначатися певному колу читачів.

(17)Головний і безумовний напрям редакторської та видавничої діяльності І. Франка – це суть і зміст побудови української національної держави. Відданість кожним своїм словом і видавничим та редакторським діянням служити справі українського народу, поступу людства. Отже І. Франко поширював необхідні для правдивої просвіти народу думки; словом боровся з імперіями зла і реакції, брехні й тупості, невігластва і темноти; видавничою працею і видрукуваними творами виніс українське слово, культуру на світові простори; невсипущо і самозречено до самого скону працював задля України, свого народу, прищеплював людям поняття національної честі, гідності і справедливості; добивався високої ідейності та художності твору.

(18) У своїй діяльності Каменяр керувався принципами правдивості й народності, дбаючи про українську культуру, її розвиток, про народ у матеріальному і в духовному плані. І. Франко заклав початки цілісної системи редагування, вибору теми, ідеї, точності слововживання. Він спирався у своїй видавничо-редакторській діяльності на глибокі знання, природу людської творчості, а водночас – на тонке чуття слова і стилю, факту і дійсності. Він умів без шкоди для змісту та без приниження гідності автора підготувати оптимальний варіант певного твору будь-якого жанру для оприлюднення. Перший редактор-професіонал, людина всебічно підготовлена до редакторської і видавничої справи, і за освітою, і за переконаннями, ерудицією і талантом, він постійно удосконалював методику аналізу, оцінювання та підготовки текстів до друку.

(19) У видавничій та редакторській справі І. Франко творив цілу епоху, став фундатором та організатором, основоположником цього виду діяльності і на сьогодні є найкращим зразком для науки та наслідування, втілення його принципів у життя. Головна роль Каменяра у видавничій діяльності – формування національної свідомості. Мета – по всіх частинах і окраїнах нашої землі будити почуття народної єдності, піднімати загальноукраїнське народне самопізнання. У видавничу справу вкладав науку духовності, зв’язок між поколіннями.

(20) Внесок І. Франка в редакційно-видавничу справу за умов національного, соціально-політичного і культурного гноблення України, відсутності рідномовної освіти, у постійному цензурному переслідуванні правдивої, високохудожньої літератури до сьогодні належно не поцінований, як і вся його літературна творчість, що лишається за межами наукових досліджень.

(21) Можна виділити сім етапів редакторсько-видавничої діяльності Івана Франка: на першому етапі діяльності - праця у журналі „Друг” (1876-1877), де І. Франко з однодумцями відстоював живу народну мову, тему суспільної ролі інтелігенції, літератури, науки, журналістики. Це також видання альманаху художніх творів „Дністрянка” (разом із календарем) 1876 р. і видання 1878 р. із Михайлом Павликом журналів „Громадський друг”, „Дзвін”, „Молот”.

(22)Другий етап – видання „Дрібної Бібліотеки” (1878-1880), українсько-польської робітничої газети „Praca” (1878-1882), робота в редакції „Правди” (1867-1897, заснування літературно-політично-наукового журналу „Світ” (1881-1882), редагування „Зорі”(1880-1897), праця в газеті „Діло” (1883-1885), задум видавати журнал „Братство” („Поступ” – на пропозицію М. Драгоманова).

(23)Третій етап – активний вплив на читачів своїми творами та видавничими проектами, нові типи видань, зокрема серій бібліотек: „Наукова Бібліотека” (1887), що трансформувалася у „Літературно-наукову Бібліотеку (1889-1898) та виходила у двох серіях – „малій” (1889-1898, 34 нумеровані випуски) і „новій” (1894-1898, 11 випусків). В обох серіях І. Франко був редактором і видавцем і загалом брав участь в інших видавничих серіях („Хлопська бібліотека”, 1896-1899; „Белетристична Бібліотека”, 1899-1902).

(24)Четвертий етап – журнал „Товариш” (1888), двотижневик „Народ” (1890-1895), газета „Хлібороб” (1891), часопис високого європейського рівня „Життє і Слово” (1894-1897), засновано „Громадський голос” (1895-1897 – І. Франко-редактор).

(25)П’ятий етап – „Записки НТШ” (1896), закладено видавничу традицію спеціальних збірників НТШ (1897 – „Збірник Математично-природописно-лікарської секції”, 1898 – „Збірник Історично-філологічної секції”, „Збірник Філологічної секції”), (26)1895 – серія „Пам’ятки українсько-руського письменства” (до 1914 – 7 томів, із них 5 – „Апокріфи і лєгенди з українських рукописів”, зібрані І. Франком), „Жерела до історії України-Руси”, „Етнографічний збірник”.

(27)Шостий етап – „Літературно-Науковий Вістник” (із 1898 по 1907 ) – найяскравіший етап редакційно-видавничої діяльності, найстабільніший і найплідніший період, а обсяг праці „можна порівняти з діяльністю цілої установи в галузі культури”. Із 1898 р. І. Франко редактор, упорядник, видавець значної частини творів ув „Українсько-руській Видавничій Спілці у Львові”.

(28)Сьомий етап - „Універсальна Бібліотека”, 1909-1912; „Українсько-руська Бібліотека”, 1909-1911; „Міжнародна Бібліотека”, 1912-1914; видання історичної драми Адама Міцкевича „Wielka Utrata” (1914); „Всесвітня Бібліотека”, 1914-1916.

6. Організація редакторсько-видавничої діяльності І. Франка стоїть у найтіснішім зв’язку з художньою, публіцистичною, партійною та науковою творчістю і є своєрідним синтезом його діяльності: „Газетами, книжками і віршами він показував на нужду хлопську, на кривди хлопські”. Даючи духовну, ідеологічну поживу для щоденного вжитку, він розбуджував до свідомої діяльності народ, був тим цільним духовно-ідейним творцем українських національних, народних вартостей. Із суспільної точки зору це була велика неоціненна служба громаді, адже лише через друковане слово можна нести в народ світові ідеї визволення від національного й соціального поневолення. Оприлюднюючи потрібні для народу твори, він був у вирі щоденної боротьби за правду і справедливість, за українську ідею, особливо мову, ідентичну народну культуру.

(29)Громадську газету мають робити: а) люди чесні, розумні мислячі, борці за поступ, розвиток і свободу рідного народу; б) газета має бути виразником високих ідейних переконань, патріотичною, народною, а не спекуляцією, на якій треба заробити.

(30) У найбільш плідний і вагомий період своєї редакторсько-видавничої діяльності у „Літературно-Науковому Вістнику” І. Франко постійно публікував проблемні літературно-критичні, художні, етнографічні та фольклорні твори.

У редакційній та видавничій діяльності І. Франка рідна мова - головна засада боротьби: (31)„У нас був тільки один знаряд – живе рідне слово”. Отже, мова, для І. Франка в його праці як письменника, науковця, видавця та редактора це живий організм, що вимагає постійного зростання („мова росте елементарно, разом з душею народу”); непоборний дух народу, що вічно розвивається, незважаючи на спротив чужинців і несвідомих земляків; мова - вічна категорія буття нації і народу, його визначальність; повноцінне життя мови може бути забезпечене тоді, коли вона обслуговуватиме всі сфери життя нації; мова - це любов до рідного народу і патріотизм, виховання підростаючого покоління; мова - „коштовний скарб”, що збагачує людське мислення, розум; мова - „скарбівня людських досвідів, спостережень, поглядів, чуття, людської цивілізації”; глибоко психологічна проблема для тих, хто зрікається рідної мови, що призводить до деморалізації народу, духовного спустошення, спідлення, занепаду всіх його сфер життя, у тому числі економічного; нестертий слід життя народу, що дає незрівнянні твори мистецтва, літератури, духовного росту і розвитку, культури взагалі; гармонійність відношень у суспільстві між одноплемінниками, співвітчизниками, представниками інших національностей; мова здобуває цілій нації право громадянства серед цивілізованих народів; знання рідної мови - чудотворна сила, що наснажує до найкращих людських звершень, безційнний внесок у світову скарбницю культури; репрезентантка національної єдності, організуюче начало в усіх пориваннях і прагненнях до кращого життя; „винародовлення українців... ученіших людей відривати буде від українства і вести до московщини” (чужини), отже занепаду людської діяльності взагалі й української зокрема; нещасна манія – міняти свою рідну мову на чужу робить людей духовно спаралізованими, втрачається живе чуття до живих потреб рідного народу, вимог сучасності і майбутнього.

Іван Франко завжди був на вістрі часу, його проблем і їхнього вирішення. Його твори й видане ним мало високі мистецькі вартості, просвічували народ, розбурхували до справедливої діяльності, народовладдя, кликали до боротьби за людські соціальні й національні права.


Категорія: Історія редагування | Додав: StudentSun | Теги: Редагування, презентація, Іван Франко
Переглядів: 3352 | Завантажень: 279 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]