Головна » Файли » Плани-конспекти » 5 клас (українська література)

Неповторність і багатство внутрішнього світу людини в оповіданні Гр. Тютюнника «Дивак»
[ Викачати з сервера (27.0Kb) ] 07.01.2015, 11:50

Тема: Неповторність і багатство внутрішнього світу людини в оповіданні Гр. Тютюнника «Дивак»

Мета:

  • навчальна: подати відомості про Григора Тютюнника, показати ідеї неповторності й багатства внутрішнього світу людини в оповіданні «Дивак», навчити пояснювати назву оповідання, учитися порівнювати головного героя із собою;
  • розвивальна: розвивати вміння переказувати текст, розглядати точність і лаконізм, усвідомлення людини як неповторної індивідуальності.

Тип уроку: засвоєння нових знань .

Обладнання: виставка літератури, портрет Гр. Тютюнника, підручник.

 

ХІД УРОКУ

I.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП УРОКУ

II.ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

III.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Вступна бесіда

  • Пригадайте, які твори Григора Тютюнника ви вивчали в початковій школі? («Степова казка», «Лісова сторожка»). Які з них вам запам’ятались? Чому? Про що писав прозаїк у своїх творах?

IV.ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ТЕМОЮ, МЕТОЮ І ЗАВДАННЯМ УРОКУ

V.АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

VI.СПРИЙМАННЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ УЧНЯМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.Лекція вчителя

1)         Тяжке дитинство майбутнього письменника.

Григір Михайлович Тютюнник народився 1931 року на Полтавщині в селянській сім’ї. Ось як він згадує роки свого дитинства: «У 33-му році сімейство наше опухло з голоду, дід помер, а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робити), сміятися і балакать перестав. У 37-му заарештували батька, маючи на увазі політичний мотив, а у 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно».

2)         Освіта та перші роки професійної діяльності.

Школу Григір закінчив на Донбасі, потім навчався в Зінківському училищі. Служив моряком на Далекому Сході. Закінчив філологічний факультет Харківського університету, деякий час працював учителем на Донбасі.

3)         Творчість Гр. Тютюнника.

Писати почав Григір під впливом свого старшого брата Григорія Тютюнника. В середині 60-х років працював у редакціях і видавництвах Києва. Він є автором багатьох збірок прози («Степова казка», «Ласочка» та ін.). 1980 року удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки, посмертно — Державної премії УРСР імені Т. Шевченка. Його проза відома далеко за межами України, перекладена різними мовами.

4)         Найулюбленіший образ письменника.

У багатьох творах Григора Тютюнника головними героями є діти. Саме образ дитини, що його він протиставляв злу, для письменника — найулюбленіший.

Тютюнник Григір Михайлович

БІОГРАФІЯ

Народився в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити до вищого навчального закладу й почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах — полола, в’язала, поливала і подавала снопи в барабан.

1937 року батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по сибірських етапах. 1957 року Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно.

Після того як батька забрали в тюрму, письменника до себе на Донбас узяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, вчили й виховували малого Григора.

Як згадував сам письменник: «Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам’ятав “Як упав же він з коня”, “На майдані”. Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз “Котигорошко”,— прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі…»

Тяжкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

1938 року дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

1946 року після закінчення п’ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училищє № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. В. О. Малишева, але захворів і повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся на Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював у колгоспі, на відбудові шахт на Донбасі.

Пізніше у своїх спогадах Григір згадував: «Після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 47-му: я носив “з города” щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п’ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната — загін на 68 душ) і розподілили по цехах».

1951 року Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. 1957–1962-го майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник автора роману « Вир».

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» 1961 року. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника переклав твір українською мовою і з того часу писав лише нею.

«Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої “Сумерки” на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті».

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. 1963 року переїхав до Києва, працює в редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» друкують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка,— створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 року вийшла перша його книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). «Зав’язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал «Дружба народов» у своїх публікаціях 1967 року відзначив оповідання Гр. Тю-тюнника як кращі. 1968-го «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки в пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») — з’являються нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» 1979 року повідомляє, що письменника нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ,1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 року у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед книжок, що він видавав,— настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику 1980 pоку присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 року Григір Тютюнник покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.

1989 року його творчість було посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка.

ТВОРИ

•           «Вогник далеко в степу»

•           «Климко»

•           «Лісова сторожка»

•           «На згарищі»

•           «Зав’язь»

•           «Син приїхав»

•           «Три зозулі з поклоном»

•           «Дивак»

та інші

ЦІКАВІ ФАКТИ

Повість «Климко» має автобіографічний характер. 1942 року через голод та дослухавшись поради знайомих письменник (а йому тоді було 11 років) пішов до матері на Полтавщину пішки.

Згодом в автобіографії Гр. Тютюнник згадував: «Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству,— голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні. Через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню».

ЕКРАНІЗАЦІЇ

За мотивами оповідання «Син приїхав» створено фільм «Скляне щастя» (1981), за однойменною повістю автора й творами «Дід Северин» і «Вогник далеко в степу» — кінокартину «Климко» (1983), 1993 року екранізовано його твір «Три плачі над Степаном».

  1. Робота з автобіографією Гр. Тютюнника
    • Прочитайте автобіографію письменника – документ, у якому людина подає опис свого життя. Спробуйте переказати текст, доповнюючи його почутими на уроці відомостями. Розкажіть, коли й де народився письменник, як на його подальшу долю вплинули трагічні події в Україні: голодомор, війна. Де навчався та де працював митець, коли почав писати українською мовою тощо.

АВТОБІОГРАФІЯ

Народився я 5 грудня 1931 року в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни. У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, помер, а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав... У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах. У 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати два-дцятичотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я. Мені тоді йшов шостий рік.

Після того, як батька забрали в тюрму в 1937 р., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник,— мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли...», «Кайдашева сім’я», «Тихий Дон», 1938 року віддали мене дядя і тьотя до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Через два тижні цей клас було ліквідовано за малим контингентом, і я опинився в російському першому класі. На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути До матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні, А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідня моя тьотя. Зажили ми в селі. Потім хату спалила бомба, і ми опинилися в чужих людей. Після Перемоги повернулися дядя і поранений.

У 1946 році після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева.

А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив. Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті  Київ, 30 липня 1966 року.

3.Вибіркове читання

  • Знайдіть та виразно прочитайте епізод, у якому описана зустріч Олеся з дятлом.
  • Відшукайте в тексті епізод, у якому Олесь побачив щуку під льодом.
  • Знайдіть та прочитайте епізод, де описується блукання Олеся у верболозах.
  • Прочитайте портрет Олеся. Що ви можете сказати про хлопця, судячи з опису, який пропонує автор?
  • Як Олесь ставився до природи?
  • Опишіть дорогу хлопчика до школи. Що привертало його увагу?
  • Розкажіть про подію, яка трапилася на уроці малювання. Чому Олесь відмовився малювати горщечок? Як ви ставитеся до вчинку Олеся?
  • Поміркуйте, чомуоповідання називається «Дивак»?
  • Пофантазуйте на тему, що могло б трапитися з хлопцем далі.
  • Чи вважаєте ви Олеся диваком?
  • Що свідчить про багатство внутрішнього світу хлопчика?
  • Порівняйте головного героя із собою. Чи ставитеся ви до природи так само, як Олесь?
  • Що означає слово «особистість»? Чи можна вважати Олеся особистістю?

VII.СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

1.Виразне читання оповідання Гр. Тютюнника «Дивак»

2.Словникова робота

  • Дивак – людина з дивиною, незвичною поведінкою, яка відрізняється своїми поглядами, діями від оточення.
  • Бором – сосновим лісом
  • Зазимки – початок зими
  • Зяє – світить, зіяє.
  • Прірва - провалля
  • Лід молодий – тут: тонка книга, яка щойно утворилася
  • Клямка – дверна ручка – защіпка
  • Очіпки – жіночі головні убори
  • Допризовники – ті, кого призивають в армію
  • Бовдур – труба
  • Смілкою – смолою
  • Порається – працює, хазяйнує
  • Окоренок – частина стовбура при корені
  • Погицав – поскакав
  • Гатки – загати, загорожі, дамбочки
  • Вигін – вільне місце, де виганяють худобу, граються діти
  • Миї – вири; місце, де вода крутиться
  • Палі – тут: підпорки моста
  • Кушир – водяні рослини
  • Пірце – плавник
  • Гирунчик – горщечок
  • Жлуктечко, ринка, макітра – різної форми глиняний посуд, близький до горщика
  • Бокаса – боком
  • Верчики – китички
  • Забейкався – забруднився
  • Ятері – круглі сітки для риболовлі
  • Пужално – батіг
  • Річняки – вила
  • Фармазони – тут: лайливе слово; про нерозумних, нерозважливих, дивних людей.
  • Неглемезда – недотепний, дивакуватий, ні до чого не здатний
  • Черінь – частина печі, що добре прогрівається
  • Кухваєчка – фуфайка – верхній теплий одяг на ваті
  • Сторчатка - вгору

VIII.ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

IX.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати оповідання «Дивак»

 

 

АВТОБІОГРАФІЯ

Народився я 5 грудня 1931 року в сім’ї селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни. У тридцять третьому році сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, помер, а я в цей час — тоді мені було півтора року — перестав ходити (вже вміючи це робить), сміяться і балакать перестав... У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилось рівно сорок (він з 1897 року), його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах. У 1957 році прийшов папірець, який сповіщав, що батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно. По тому, як забрали батька, ми залишилися удвох: мати два-дцятичотирьохрічною вдовою (вона молодша за батька на шістнадцять років) і я. Мені тоді йшов шостий рік.

Після того, як батька забрали в тюрму в 1937 р., взяв мене до себе батьків брат Филимон Васильович Тютюнник,— мати осталися заміжні за іншим, а я пішов до дядька. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з сусіднього з нами хутора Троянівка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моїми батьками. Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. А до Донбасу, ще коли жив я з матір’ю і татом, добре запам’ятались мені Шевченків «Кобзар», «Під тихими вербами» Грінченка, «Хіба ревуть воли...», «Кайдашева сім’я», «Тихий Дон», 1938 року віддали мене дядя і тьотя до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Через два тижні цей клас було ліквідовано за малим контингентом, і я опинився в російському першому класі. На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути До матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні, А слідом за мною, коли трохи полагодилося із залізницею, приїхала і бідня моя тьотя. Зажили ми в селі. Потім хату спалила бомба, і ми опинилися в чужих людей. Після Перемоги повернулися дядя і поранений.

У 1946 році після закінчення п’ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева.

А далі щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив. Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті  Київ, 30 липня 1966 року.

 

Категорія: 5 клас (українська література) | Додав: StudentSun
Переглядів: 2663 | Завантажень: 84 | Рейтинг: 3.2/10
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]