Залежно від критеріїв  визначення системи поділяють: 1) за типом складових на - матеріальні й ідеальні (з понять, ідей, образів);

2) за похідністю на - первинні та вторинні (елементи яких використовуються спеціально для передачі інформації, в силу цього такі системи називаються семіотичними, тобто знаковими); - природні та штучні; 3) за складом елементів на однорідні (гомогенні) й неоднорідні (гетерогенні). 4) за типом зв’язків на - цілісні (в яких зв'язки між елементами міцніші, ніж зв'язки елементів з середовищем) та сумативні (в яких зв'язки між елементами такі ж, як і зв'язки елементів з середовищем); - прості та складні; 5) за функціональними ознаками на - динамічні та статичні; - відкриті (тобто що взаємодіють з середовищем) та закриті; - здатних до самоорганізації та не здатних; - керовані та некеровані.

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють первинні і вторинні матеріальні системи. Первинні мате­ріальні системи — це системи, елементи яких значен­нєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елемен­ти мають значення для системи не стільки завдяки своїм фізичним властивостям, скільки зав­дяки приписаним їм властивостям (наприклад, дорожні знаки, мовна система), називаються вто­ринними матеріальними системами.

Ідеальні системи — це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти — поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріп­люється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її но­сієм. Зазвичай розрізняють три типи складних систем. До першого відносяться системи з чітко вираженою ієрархією (підпорядкованістю). Складні системи першого типу піддаються математичному опису, називатимемо їх не дуже складними системами. До не дуже складних систем можна віднести, наприклад, телефонну мережу якого-небудь міста. До другого типу відносяться системи, які не піддаються строгому математичному опису, або ті системи, для яких математичний апарат ще не розроблений. Системи такого типу називатимемо дуже складними системами. До них можна віднести, наприклад, нашу планету в цілому. До третього типу складних систем зараховують такі, в яких виразно  присутній "людський чинник", що має свої приховані цілі, які далеко не завжди збігаються з цілями системи, в яку вони входять. Тому часто такі системи виявляються неефективними і їх мета не буває досягнута взагалі або повною мірою. Системи третього типу називатимемо надскладними системами. Закритою є система, яка складається з точно визначеної кількості компонентів, і будь-яке вилучення з її складу хоча б одного елемента (або додавання) порушує механізм її функціонування. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему. Годинник - знайомий приклад закритої системи. Взаємозалежні частини годинника рухаються безперервно і дуже точно, як тільки годинник заведений або поставлена батарея. І доки в годиннику є джерело накопиченої енергії, їх система незалежна від довкілля. Відкрита система дозволяє як вилучати  з її складу окремі елементи, так і долучати нові, причому подібні зміни не заважають системі виконувати своє призначення. Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Між елементами довільної системи та між різними системами існують зв’язки, за допомогою яких вони взаємодіють між собою. Зв'язок можна охарактеризувати за напрямом, силою, характером (видом). За першою ознакою зв'язки поділяють на спрямовані й неспрямовані. Можна класифікувати також за місцем розташування (внутрішні й зовнішні), спрямованістю процесів у системі в цілому чи в окремих її підсистемах (прямі і зворотні). За другою – на сильні та слабкі. Іноді для конкретної мети дослідження системи вводять шкалу сили зв'язків. За характером (видом) вирізняють зв'язки підпорядкування, породження (генетичні), рівноправні (байдужі), управління. Деякі з цих класів можна поділити більш детально: наприклад, зв'язки підпорядкування можуть бути типу “рід – вид”, “частина – ціле”; зв'язки породження – типу “причина – наслідок”. Зв'язки в конкретних системах можуть бути одночасно охарактеризовані за кількома з названих ознак. Розглянемо для прикладу структуру деякого інституту. Для простоти припустимо, що в інституті всього три факультети: фізичний, хімічний і біологічний. На фізичному факультеті три кафедри: загальної, теоретичної та експериментальної фізики. На хімічному факультеті всього дві кафедри: кафедра органічної і неорганічної хімії. А на біологічному факультеті є кафедри ботаніки, зоології, анатомії. Як бачимо, по лініях зв'язку дерева легко визначити, яка кафедра якому факультету належить, а також відображена приналежність факультетів інституту.