У слові відбито морфемну структуру і морфологічні категорії конкретної мови. Граматичне значення слова, передаване службовими елементами, є абстрактним, не залежним безпосередньо від його конкретного лексичного значення. Наприклад, у слові біг («вид руху») наявні такі граматичні значення, як належність до розряду іменника, до чоловічого роду однини, називного відмінка.

 Словозмінні і словотвірні значення зумовлюють поділ морфології на дві взаємопов'язані частини — граматичну морфологію (словозміну, парадигматику) і лексичну морфологію (словотвір). Нерідко до власне морфології зараховують тільки словозміну, яка спирається на регулярне творення форм слова.

Морфологічні категорії здебільшого класифікують за кількістю грамем (значень), що утворюють категорію, і за характером відношень між ними. Мінімальним виявом морфологічної категорії у сучасній українськиій мові виступають дві грамеми (категорія числа), а максимальним — сім грамем (категорія відмінка). Грамемам кожної категорії властива однорідність граматичного значення. Зокрема, категорію часу дієслова формують значення теперішній, минулий і майбутній часи. Морфологічні категорії мають зовнішний (афіксальний) засіб вираження граматичного значення, що уможливлює граматичну видозміну слова.

Конкретну форму слова називають словоформою, а слово як сукупність і репрезентант словоформ, об'єднаних тотожним лексичним значенням і розрізнених тільки у граматичному плані за допомогою службових елементів, кваліфікують як лексему. Відповідно до причетності/непричетності морфологічних форм слів до синтаксичної сфери мови їх поділяють на синтаксичні й несинтаксичні.

Взаємодія іменних та дієслівних категорій.

  Систему морфологічних категорій утворюють підсистеми іменних (визначальними є іменникові, оскільки рід, число, відмінок прикметника, рід і число дієслова виступають відображувальними) і дієслівних категорій як носії частиномовного значення двох фундаментальних взаємоспрямованих і взаємопротиставлених мовних понять — субстанціональності і процесуальності. У системних зв’язках перебувають не лише МК як окремі компоненти внутрішньочастиномовної структури, а й внутрішньокатегоріальні елементи і цілісні категоріальні структури іменника і дієслова, іменника і прикметника. Це свідчить про наявність внутрішньокатегоріальної внутрішньочастиномовної, внутрішньокатегоріальноїміжчастиномовної, міжкатегоріальної внутрішньочастиномовної, міжкатегоріальної міжчастиномовної взаємодії, що пізнається на морфологічному, синтаксичному і комунікативному рівнях і характеризується нерівнорядними площинами. Взаємодія морфологічних одиниць виявляється у п’яти різновидах: власне-взаємодія, взаємовплив, взаємозумовленість, взаємопроникнення, взаємоперехід.

Серед іменних категорій вирізняються самостійні іменникові і залежні (узгоджувальні) прикметникові, числівникові, дієслівні категорії. Взаємодія між ними зумовлена реалізацією синтаксичних зв’язків і підпорядкована відображенню структурної функції. На цій підставі поєднання однойменних автономної і залежної категорій пропонують розглядати як цілісні одиниці, що свідчить про внутрішньокатегоріальну міжчастиномовну взаємодію, різновиди і напрями якої є нерівнорядними на морфологічному, синтаксичному і комунікативному рівнях щодо роду, числа і відмінка.

 Рівноправність морфологізованого ядра з іншими засобами (лексичними, синтаксичними) вираження семантики істоти/неістоти, особи/неособи пояснює їх перехідний міжрівневий тип.

Внутрішньокатегоріальна міжчастиномовна взаємодія роду іменників і роду атрибутивних компонентів має морфолого-синтаксичний (зелене дерево, глибока долина), смислозмістовий [Державний секретар підкреслила значущість космічних досліджень) і комунікативно-праг- матичний (Василько — велика плакса) виміри, що зумовлюються ре- ферентно-предикатною властивістю ГЗ роду іменників, їх підпорядкованістю актуально-прагматичним завданням.

Підсистема іменникових категорій характеризується спільністю реалізації, у силу чого рід, число і відмінок є співположеними і для них властива акумулятивно-структурна, власне-структурна і семантико-граматична внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія. Акумулятивно-структурний різновид внутрішньочастиномовної міжкате- горіальної взаємодії роду, числа і відмінка має місце серед більшості іменників, його головною ознакою є реалізація структурної функції з акумуляцією всіх ГЗ в одному форманті.

Морфолого-синтаксичний аспект роду і числа іменників забезпечує морфологічний сингармонізм роду й числа синтаксично пов’язаних слів (зовнішні функції МК), відбиваючи особливості внутрішньо категоріальної міжчастиномовної взаємодії, у чому виявляється одна із властивостей синезису (повторення — відбиття).

Семантико-граматична внутрішньочастиномовна міжкатегоріальна взаємодія іменникових категорій спостерігається при різноманітних міжчастиномовних трансформаціях, формально-граматичному і лексико-семантичному оформленні предметності. 

Дієслівна категорія.

 Взаємодію дієслівної особи та відмінка іменника слід кваліфікувати як ієрархічно найвищу ланку протиставлення і взаємоспрямованості дієслова й іменника. Подібний тип взаємодії категоріальної семантики є підтвердженням взаємопроникнення МК і засвідчує підпорядкованість зовнішньочастиномовних категоріальних функцій витворенню одиниць ієрархічно найвищого мовного рівня. Взаємопроникнення МК характеризується двома вимірами — формально-граматичним і семантичним. Перший із них пов’язаний з інвентарем позиційних відмінків і з формально-граматичною детермінацією іменем дієслова (особа дієслова і є категорією, що зумовлена іменниковим (у широкому розумінні) підметом і виступає визначальною при утворенні структури двоскладного речення). Дієслівна семантика спрямована на змістове завершення, заповнення синтагматичних сем, що в структурі двоскладного речення перетинаються з парадигматичними семами іменника. Семантична детермінація діеслова-присудка допускає варіювання на відміну від визначеності формальної. 

Часова парадигматика дієслова визначається семантикою виду, що свідчить про детермінацію останньою обсягу семантики часу. Морфологічні значення виду зазнають модифікації внаслідок сполучення із семантикою часу і частково зумовлюючись останньою у вживанні.

Особливості внутрішньочастиномовної міжкатегоріальної дієслівної взаємодії відбивають семантичну і синтаксичну орієнтацію її складників. Одиниця вираження категорії відсилає як до морфологічного значення (тобто одне із значень — час, спосіб), так і до пропозиції (особа) і лексичного значення (вид). Семантично орієнтованим є вид з

послідовною диференціацією його грамемами доконаності і недоконаності структурно відмінних пропозицій 

Ядро міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії становить взаємопроникнення відмінка іменника й особи дієслова — фундаторів предикативного зв’язку, навколо якого групуються всі інші різновиди взаємодії. До ядра міжчастиномовної міжкатегоріальної взаємодії прилягає взаємозумовленість форм вокатива й імператива, що спеціалізуються на реалізації апелятивної функції мови. Взаємозумовленість вокатива й імператива простежується на рівні особової семантики, обмежуючись лише формами 2-ї особи.