Морфеміка  —  розділ  граматики,  який  вивчає морфемний склад слова,  закономірності  конструювання  слів  за  певними  правилами  сполучуваності  морфем.

Традиційно  морфеміку  відносять  до  морфології,  об’єктами вивчення  якої є  внутрішня  граматична  будова  слова  і  граматичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформленні  лексико-граматичних  класів  слів  (частин  мови),  це  дає  підставу  для  виділення  морфеміки  в  окремий  розділ  із  самостійним об’єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, — морфемами.

Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функціями й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполучуваності  у  внутрішній  будові  слова  і  зміни  у  морфемних структурах. Морфеміка тісно пов’язана з розділом  «Морфонологія»,  в  якому  вивчаються  звукові  зміни  у  морфемах  і  на їх стику  в  слові,  та  «Словотвором»,  оскільки  морфеми  розгля­даються  у  зв’язку  з  похідністю  слів,  особливо  афіксальних утворень.

Семний аналіз слова свідчить, що деякі його семантичні складові реалізовані формальними засобами. Наприклад, за значенням слова ліс і ліси однакові, проте друге містить додаткову сему 'багато', що й розрізняє їх. Саме ця сема формально виражена граматичною морфемою и із значенням множини.  Тобто слово членується на менші (мінімальні) значущі двосторонні одиниці - морфеми, які мають план вираження та план змісту. В іншому спільнокореневому слові лісник наявна морфема, словотворчий суфікс -ник-, на позначення особи-діяча, діяльність якого пов’язана з  об'єктом, названим кореневою морфемою.

Морфема і слово однаковою мірою є семантемами, одиницями семантичної системи мови, але водночас чітко різняться між собою. Слово – це цілісна одиниця, яка наділена автономним значенням та формально виокремлювана в мовленнєвому ланцюжку паузами. Морфема ж, як правило, компонент слова і її значення здебільшого розкривається в сполученнях морфем у складі слова чи словоформи. Слово може бути одноморфемним, але його не можна ототожнювати з морфемою.  Для слова характерна лексико-граматична єдність – морфема ж асоціюється або з лексичним або з граматичним значенням.

За своїм походженням більшість морфем – це колишні слова. В первісний період в протоукраїнській мові мові переважали так звані повнозначні слова, граматичних морфем спочатку не було, а основним принципом організації повідомлення була топіка поряд з інтонацією. Постійне місце певного слова відносно іншого з часом інтонаційно з’єднувало їх. Стаючи енклітикою чи проклітикою і здобуваючи водночас більш узагальнене значення, відповідне слово перетворювалося на афікс (префікс, суфікс). Наприклад, в давньоукраїнській мові нечленні прикметники при означуваному іменнику вживалися з вказівним займенником (своєрідний артикль), який згодом перетворився на морфему: новъ ий город, ново йе село, ново йа хата.

Поняття «морф», «морфема»

У мовознавстві розрізняють поняття морфа і морфеми. Вони протиставляються як абстрактне і конкретне. Морфема — це мінімальна узагальнююча нелінійна значеннєва одиниця, яка реалізується в морфах. Наприклад: коренева морфема у словоформах рука, руці, ручний  представлена морфами рук-, руц-, руч-; суфіксальна морфема у словоформах свисток, свистка представлена морфами -ок-, -к-, флексійна морфема родового відмінка у словоформах Чернівців, Чернівець представлена морфами -ів і -Ø  (нульовим морфом). Отже, в тексті морфема рук-/ц-/ч-  реалізується в морфах рук-, руц-, руч-; морфема -ок-/-к у морфах -ок-, -к-; морфема -ів/-Ø —у морфах -ів, -Ø. Окремі морфи – варіанти однієї морфеми називають аломофами, наприклад, префіксальна морфема з- та її аломорфи (з-, с-, зі-).

Аломорфи, варіанти морфем, структеми

Слід розрізняти аломорфи і варіанти мофем. Варіанти морфем мають тотожне значення і здатні заміщати одна одну в складі слова (весела – веселая, батьку – батькові).

Семантичні й асемантичні морфи. Найсуттєвішою ознакою морфа є наявність у  звуковому сегменті значення. Цим морф відрізняється від асемантичних одиниць — звука і складу, хоча формально морф може збігатися і зі звуком, і зі складом: ви-бор-и, з-бір-к-а, до-тк-а-ти, ви-вар-к-а. Однак у словоформах можуть існувати й такі сегменти, яким не притаманне значення у звичайному розумінні  цього терміна. До них відносять: 1) сполучні о, є в складних словах (ліс-о-воз, земл-е-трус)\ 2) "прокладки" між морфами у словоформах типу реле-й-ний (від реле), кіно-ш-ник; 3)  нарощення -ер-, -ее- у словоформах мат-ер-і (від мати), чуд-ес-а (від чудо); 4) унікальні частини слова: дітв-ор-а, рук-ав-а тощо. У лінгвістиці їх називають асемантичними  елементами, або структемами.