Парадигматичні відношення – це відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їхніх значень, які перебувають у відношенні опозиції у межах класу (парадигми). До лексичних парадигм відноситься синонімічний ряд, антонімічна пара, лексико-семантична й тематична групи.

Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лексико-семантичне поле — сукупність лексем, об'єднаних спільністю змісту й пов'язаних з одним і тим же фрагментом дійсності. У лексико-семантичному полі слово живе не ізольовано, а взаємодіє з іншими, зближуючись з ними, або відштовхуючись від них. До нього належать слова різних частин мови. Лексико-семантичні поля розбиваються на семантично ще тісніші об’єднання – лексико-семантичні групи. Так, у темпоральному полі виокремлюють назви точних і неточних відтинків часу (час, пора, період, епоха, ера тощо), назви частин доби, тижня, року.

У межах лексико-семантичних груп виділяють мінімальні семантичні об’єднання, що ґрунтуються на відношеннях синонімії, антонімії, конверсії.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство — лінгвістика, літера – буква), і часткові (вивіз — експорт, друг — товариш). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний — чудовий — чарівний), стилістичні (говорити — глаголати — патякати) і змішані, або семантико-стилістичні (йти — плестися (розм.)   «йти  повільно,  стомлено»).  Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їхні семантичні відмінності. Синонімія охоплює практично усі частини мови, найчисленніше вона представлена в іменниках (друг, товариш; аналіз, розгляд; існування, наявність, присутність і т. д.), далі — в прикметниках і дієсловах, прислівниках (іноді, часом і т. д.), займенниках (дещо, щось і т. д.), сполучниках, числівниках і частках. За структурою синонімічного ряду найбільше двокомпонентних рядів, далі — трикомпонентних, і найменше — чотири- і п’ятикомпонентних.

Серед слів з протилежним значенням — антонімів — також можна виділити декілька груп, що різняться між собою характером протиставлення: 1) контрарні антоніми виражають градуальну опозицію, що передбачає щось середнє між протилежними значеннями: молодий — старий, високий — низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти; 2) в комплементарних антонімах заперечення одного члена дає значення іншого (живий — мертвий, істинний — хибний); 3) в контрадикторних антонімах наявний заперечний префікс не- та, немає точної семантичної визначеності (молодий — немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити — виходити, приїжджати — виїжджати, одягатися — роздягатися, вмикати — вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле — сучасне — майбутнє).

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсії — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Петро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як: давати — брати, вручати — приймати, передувати — йти за ним, здавати (квартиру) — наймати, попередник — послідовник тощо.

На відміну від синонімів і антонімів один із конверсивів уживається в тексті, а інший лише зберігається в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверсивів у тексті використовується у випадку потреби підкреслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісинонімією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відношення — це сукупність семантично однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіперонімом) фрукти. Гіпонімія характеризується привативною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Гіперо-гіпонімічні відношення – найфундаментальніші семантичні відношення лексико-семантичної системи, які структурують словниковий склад мови.

Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відношення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутрішньослівні відношення, хоч у деяких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі відношення на одному рівні з парадигматичними і синтагматичними.