Лексико-семантична система української мови

Лексико-семантична система мови істотно відрізняється від інших підсистем мови слабкістю і нечіткістю організації, меншою структурованістю, вона є найбільш відкритою, оскільки постійно поповнюється новими одиницями. Лексичний склад української мови має своє минуле, сучасне і майбутнє, і цей розвиток зумовлений як загальними властивостями мови, так і якісною специфікою слова.

Основними засобами оновлення лексичного складу є такі:

1) засвоєння іншомовних запозичень;

2) поява лексико-семантичних варіантів;

3) утворення слів за допомогою способів деривації.

Для характеристики лексичної системи будь-якої мови важливими є низка ознак: обсяг словарного фонду; семантико-тематична структура лексики; наявність стилістичної диференціації словника; джерела нових позначень та продуктивність різних засобів поповнення словникового запасу (морфемна, семантична деривації, запозичення, утворення стійких сполук).

За даними сучасної діалектології та антропології лексичний мінімум мовної спільноти складає близько 10 тисяч слів. Приблизно таку ж кількість мають безписемні мови. Обсяг актуального лексичного запасу мови можна уявити за тлумачними словниками мов (Великий тлумачний словник української мови налічує 170 тис. слів). Мовознавці вважають, що приблизна кількість лексем розвиненої літературної мови коливається навколо позначки півмільйона.

Ознаки слова як основної мовної одиниці.

Лексико-семантична система

Значний обсяг і різноманітність словникового складу, його відкритість, динамізм, складність внутрішньої організації, дають певні підстави для сумнівів у правомірності системного тлумачення лексики і на віть повного його заперечення.

Системність лексики ґрунтується на:

1. існуванні лексико-семантичних груп, характерною ознакою яких, крім належності до однієї частини мови, є наявність спільних семантичних і, як наслідок, граматичних ознак;
2. можливості тлумачення будь-якого слова іншими словами тієї ж мови;
3. можливості опису всіх лексичних одиниць за допомогою компонентного аналізу.

Загалом лексико-семантичну систему можна розглядати як утворення з двох взаємопов'язаних підсистем: по-перше, в аспекті відношень між складовими семантичного значення окремого слова (наявність лексико-семантичних варіантів та семний склад); по-друге, в аспекті міжлексемних зв'язків в межах лексичної системи.

Лексичне та граматичне значення слова.

Система лексичного значення

Слово - двобічна одиниця, що має матеріальна форму (сукупність лінійно організованих фонем) та мовне значення. Мовне значення охоплює лексичне та граматичне значення. Тобто у слові поєднуються фонетичні, лексико-семантичні та граматичні ознаки. Слово виокремлюється з мовленнєвого потоку паузами та дискретним (окремим) значенням.

В лексикології розрізняють терміни «слово» та «лексема». Лексема - це сукупність усіх форм і значень (лексико-семантичних варіантів) слова. Слово - конкретний прояв лексеми, реалізований в граматичній формі в процесі мовлення. Слова належать до знаків- символів, дія яких полягає в довільному умовному зв'язку між знаком та означуваним об'єктом, тобто, план вираження не має нічого спільного с планом змісту.