Лексичне значення є складним, багатоаспектним і разом із тим цілісним явищем. Будучи елементом мовної системи, воно, однак, характеризується достатньою самостійністю, має притаманні тільки йому специфічні властивості.

Різноаспектна типологія лексичних значень слів була запропонована В. Виноградовим. Ця типологія базується на двох принципах: номінативному, в основі якого лежить фіксація характеру відношень значення з об'єктами, що позначаються, і синтагматичному, який враховує сполучуваність слів у реченні.

Застосування першого принципу дозволяє виділити в системі значень слова три типи лексичних значень: пряме номінативне, номінативно-похідне й експресивно-стилістичне значення.

Прямі номінативні значення, за визначенням В. Виноградова, ніби безпосередньо спрямовані на предмети та явища дійсності. Цей тип лексичних значень найбільш стійкий і незалежний, тобто не обмежений у своїй реалізації рамками фразеологічних сполучень або певною синтаксичною конструкцією. Так, контексти використання слова крига в його основному прямому номінативному значенні 'замерзла вода, що перейшла у твердий кристалічний станвідповідають реальним зв'язкам позначуваного у дійсності й не мають мовних обмежень сполучуваності. Номінативно-похідні значення також можуть відображати предмети та явища дійсності безпосередньо. Вони утворюються на основі прямих номінативних значень. Наприклад, слово земля має два прямі номінативні значення: 1) третя від Сонця велика планета, населена людьми, яка обертається навколо своєї осі й навколо Сонця; 2) суходіл. Інші значення щодо основного є похідними (ґрунт, верхній шар земної кори; розсипчаста темнобура речовина, що входить до складу кори нашої планети; територія з угіддями, що перебуває в чиємусь володінні; країна, край, держава). Як видно, номінативно-похідні значення можуть бути вужчими, більш спеціалізованими, ніж основне, пряме номінативне. Третій тип лексичних значень, виділений В. Виноградовим на основі номінативного принципу, — експресивно-стилістичне значення. Експресивно-стилістичне значення слова виражається не прямо, "не безпосередньо, а через те семантично основне або опорне слово, яке є базою відповідного синонімічного ряду й номінативне значення якого безпосередньо спрямоване на дійсність". Через тотожність форми (лексеми) і певних смислових асоціацій експресивно-стилістичні значення поєднуються з прямим значенням у єдину смислову структуру. Проте, на відміну від прямого значення, вони слабо закріплені парадигматично і тому потребують більшої синтагматичної зумовленості. Щоб їх відрізнити від інших значень у тексті, потрібні додаткові розрізнювальні ознаки: специфічна обмежена сполучуваність, певна синтаксична позиція.

За синтагматичним принципом В. Виноградов виділяє вторинні за своїм характером типи лексичних значень, які по-різному зумовлені синтагматично: фразеологічно зв'язані (або зумовлені) і конструктивно зумовлені значення. Використання слів у таких значеннях має певні мовні обмеження: Ці значення протиставляються фразеологічно незв'язаним (й у цьому розумінні вільним), синтаксично необмеженим і конструктивно незумовленим.

В лексикології розрізняють терміни «слово» та «лексема».  Лексема – це сукупність усіх форм і значень (лексико-семантичних варіантів) слова. Слово – конкретний прояв лексеми, реалізований в граматичній формі в процесі мовлення. Слова належать до знаків-символів, дія яких полягає в довільному умовному зв'язку між знаком та означуваним об'єктом, тобто, план вираження не має нічого спільного с планом змісту.

Термін лексема був запропонований О. Пєшковським (1918), уточнювався у працях В. Виноградова, О. Смирницького, А. Залізняка та ін. Лексико-семантичний варіант слова як елементарна одиниця мови являє собою єдність лексеми і семеми. Слово як основна мовна одиниця — це єдність лексеми і співвідносних із нею взаємопов'язаних.

Одиниці лексичної системи. Лексико-семантичний варіант слова як елементарна одиниця мови являє собою єдність лексеми і семеми. Слово як основна мовна одиниця — це єдність лексеми і співвідносних із нею взаємопов'язаних семем. Порівнюючи основну й елементарну одиниці лексики, тобто слово й ЛСВ, можна зробити висновок, що "робочою" одиницею семантичного аналізу й опису словникового складу мови є ЛСВ. Лексема і семема не є далі неподільними одиницями: лексема, наприклад, може членуватися на морфеми {ліс у, ліс-н-ий тощо), семема — на семи. Сема (від грец. вёта — знак) — це мінімальний компонент елементарного значення, або семеми, гранична одиниця плану змісту. Семи утворюють структуру семеми. Архісема (від грец. агсЫ — початок, вета — знак) відображає загальний зміст усього класу одиниць без урахування тих семантичних ознак, за якими вони протиставляються. Сема є операційною одиницею компонентного аналізу.

Отже, слово є основою лексико-семантичної системи як внутрішньо організованої єдності, водночас, будучи пов'язаним із різними рівнями мови, воно скріплює загальномовну системність. Крім того, у слові відображені результати пізнавальної діяльності народу, його культура, традиції, морально-етичні цінності тощо.

У логічному аспекті семантична структура слова складається із денотата та сигніфіката (з можливтм нашаруванням конотативного значення).

Денотат  – узагальнений чуттєвий (рецепторний) образ ряду однотипних матеріальних об’єктів.

Сигніфікат (від лат. significatum – позначуване) – поняттєвий, мисленнєвий, вербальний опис денотата, сукупність ознак цього классу. У мовознавстві сигніфікат відповідає лексичному значенню слова, зафіксованому в словниках. Слід відрізняти лексичне значення від поняття, оскільки перше відображає найзагальніші, широковідомі в мовній спільноті характеристики певного об'єкта, поняття  ж подає це значення глибше, ширше, переважно в науковому аспекті. Лексичне значення на відміну від поняття може передавати й конотативне значення, пор.: їсти – жерти – наминати.

Конотат  – додатковий компонент значення мовної одиниці, що доповнює її предметно-логічний зміст суб’єктивними відтінками оцінки, емоційності, експресивності, функціонально-стилістичної забарвленості, а також відтінками, зумовленими соціальними, ідеологічними, культурними, ситуаційними аспектами комунікації.

Референт — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.